Помилки адвоката під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу

Анотація

Мета статті – окреслити тактичні та процесуальні помилки адвоката під час вирішення питання про застосування до його підзахисного запобіжного заходу забезпечення кримінального провадження, запропонувати шляхи запобігання їм, мінімізації та усунення кримінальними процесуальними засобами. Методологія. Методологічним підґрунтям наукової статті є сукупність філософських, загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, зокрема: діалектичний метод застосовано для поглиблення понятійного апарату, з’ясування сутності таких категорій, як запобіжні заходи, помилки адвоката; історико-правовий – під час аналізу стану наукових досліджень проблем застосування запобіжних заходів у кримінальному судочинстві; системний – для встановлення типових помилок адвоката під час вирішення питання про застосування до підзахисного заходів забезпечення кримінального провадження; догматичний (формально-юридичний) – під час дослідження процесуального порядку подання, розгляду та вирішення клопотань про застосування запобіжних заходів; анкетування – у процесі проведення опитування адвокатів, слідчих, прокурорів і суддів. Наукова новизна. З огляду на специфіку запобіжних заходів, які під час досудового розслідування обмежують суб’єктивні права підозрюваного, увагу акцентовано на ініціативності адвоката-захисника, який в інтересах клієнта наділений повноваженнями: спростувати доводи слідчого, прокурора щодо застосування запобіжного заходу чи обрання саме того запобіжного заходу, про який клопоче сторона обвинувачення. Доведено тактичну доцільність використання наданих захисникові повноважень в інтересах підзахисного, зокрема: клопотати про скасування ухвали про застосування запобіжного заходу; оскаржувати в цій частині рішення, дії, бездіяльність уповноважених суб’єктів кримінального провадження. Щоб запобігти погіршенню становища підзахисного, спричиненого стратегічною помилкою його захисника, рекомендовано відмовлятися від дачі показань як підозрюваного в обмін на гарантії застосування обрання м’якшого запобіжного заходу. Аргументовано, що під час вирішення питання про застосування запобіжних заходів до неповнолітніх захисник повинен акцентувати на врахуванні їхніх психологічних і вікових характеристик, виду занять, обстоювати доцільність передання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, що є вихованцями дитячої установи, – передання їх під нагляд адміністрації цієї установи. Висновки. Основним завданням адвоката на етапі обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу є доведення доцільності застосування найбільш м’якого з-поміж них і недоцільності застосування обмежувальних заходів в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством. Відсутність захисника під час розгляду клопотання в судовому засіданні не варто беззастережно вважати помилкою, адже за змістом ч. 1 ст. 193 Кримінального процесуального кодексу України його участь не є обов’язковою, хоча й бажаною. Характер і зміст дій адвоката залежатиме від виду кримінального правопорушення, особливостей досудового розслідування конкретного кримінального провадження, статусу довірителя. У разі коли щодо підзахисного вже обрано запобіжний захід, важливим у діяльності захисника є застосування окремих тактичних прийомів, стратегічно спрямованих на поліпшення становища підозрюваного, використання можливостей подання клопотання про зміну, скасування запобіжного заходу, оскарження дій уповноважених осіб.

Ключові слова: кримінальне провадження; адвокат; захисник; помилка; запобіжні заходи; досудове розслідування; тактика захисту; клопотання.