Механізм захисту прав і свобод людини в діяльності Національної поліції України
Анотація
Метою статті є здійснення теоретичного узагальнення та виконання комплексного науково-прикладного завдання щодо формування теоретичної концепції змісту механізму захисту прав і свобод людини в діяльності Національної поліції України з розробленням пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення законодавства та правозастосовної практики. Методологія. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, шляхом застосування якого було розглянуто правові, функціональні, організаційні та процедурні аспекти захисту прав і свобод людини та громадянина в діяльності правоохоронних органів (їх розвиток, взаємозв’язок та взаємовплив). За допомогою гносеологічного методу було з’ясовано роль Національної поліції України в системі забезпечення прав людини, завдяки логіко-семантичному методу поглиблено понятійний апарат, визначено сутність понять «механізм охорони» та «механізм захисту». Шляхом використання системно-структурного методу досліджено складові елементи такого механізму захисту. Структурно-логічний метод застосовано для визначення основних напрямів оптимізації захисту прав і свобод людини в діяльності Національної поліції України. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в статті комплексно, за допомогою сучасних методів пізнання, у контексті новітніх досягнень правової науки на системному рівні аналізу й узагальнення висвітлено та запропоновано напрями діяльності Національної поліції України щодо захисту прав і свобод людини. Досліджено специфіку діяльності працівників поліції, спрямованої на захист прав і свобод людини, проаналізовано й узагальнено теоретичні засади та основні аспекти вдосконалення цієї діяльності. Висновки. Ефективне виконання Національною поліцією України завдання щодо забезпечення прав і свобод людини певною мірою залежить від механізму належного правового регулювання цієї діяльності за допомогою законів та інших нормативно-правових актів. Метою такого правового регулювання має бути: визначення кола суспільних відносин, які потребують забезпечення з боку Національної поліції України (в нормативних актах окреслюють зміст, сферу здійснення, перелік суб’єктів, що користуються певними можливостями); висвітлення повноважень (прав, обов’язків) служб Національної поліції України та їх посадових осіб під час забезпечення реалізації прав і свобод громадян, державних органів та їх представників, громадських організацій, а також правова регламентація запобіжних заходів, засобів переконання та примусу, підстав, умов, порядку їх застосування; визначення видів і заходів відповідальності працівників Національної поліції України за невиконання або неналежне виконання повноважень щодо забезпечення прав та свобод громадян (забезпечення принципу законності в діяльності поліцейських). Механізм організаційно-правового забезпечення Національною поліцією України прав і свобод людини – це єдине, цілісно та якісно самостійне явище правової системи, яке є комплексом взаємопов’язаних передумов, засобів й умов, що створюють належні юридичні та фактичні можливості для повноцінного здійснення кожним своїх прав і свобод.
Ключові слова: права і свободи людини; забезпечення прав і свобод людини; Національна поліція України; організаційно-правові засади; механізм захисту; форма; метод; удосконалення; безпека.
Завантаження
Посилання
Білоус О. В. Процесуальні гарантії дотримання прав людини і громадянина в діяльності органів судової влади. ScienceRise: JuridicalScience. 2019. № 2 (8). С. 34–38. doi: https://doi.org/10.15587/2523-4153.2019.173450.
Гусарєв С. Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти : монографія. Київ : Знання, 2005. 375 с.
Харченко Н. П. Поняття механізму держави, наукові пошуки теоретико-правової дефініції. Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. 2007. № 2. Т. 20 (59). С. 278–284. (Серия «Юридические науки»).
Харченко Н. П. Механізм держави та його структура. Держава і право. 2015. Вип. 41. С. 91–97.
Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
Негодченко О. В. Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини : монографія. Дніпропетровськ : ДДУВС, 2003. 444 с.
Оніщенко Н. М. Дія права: інтегративний аспект : монографія. Київ : Основа, 2010. 411 с.
Скакун О. Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс) : підручник. Харків : Еспада, 2006. 776 с.
Skuratovskaia D. V. Ways ti improve management costs. Международный научный журнал «Интернаука». 2016. No. 6. doi: https://doi.org/10.21267/IN.2016.6.2294.
Степанова Т. В. Щодо співвідношення поняття «правового статусу» та суміжних категорій. Правова держава. 2015. № 19. С. 35–40. doi: https://doi.org/10.18524/2411-2054.2015.19.44308.
Теорія держави і права. Академічний курс : підручник / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. Київ : Юрінком Інтер, 2006. 688 с.
Про Національну поліцію : Закон України від 2 лип. 2015 р. № 580-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/580-19.
Переглядів анотації: 2533 Завантажень PDF: 602
Авторське право (c) 2020 Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.