Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Морально-етичні засади в діяльності спеціаліста-поліграфолога

О. Мотлях — Fri, 06 Aug 2021 08:24:07 +0000

Метою статті є дослідження питання запровадження морально-етичних засад у професійній діяльності спеціаліста-поліграфолога. Методологія. Методологічний інструментарій обрано з огляду на поставлену мету, специфіку об’єкта та предмета дослідження. Зокрема, це загальний діалектичний метод наукового пізнання реальних явищ і їхній зв’язок з теорією та практикою щодо запровадження морально-етичних засад у професійній діяльності спеціаліста-поліграфолога, а також спеціальні методи дослідження, а саме: метод системного аналізу, порівняльно-правовий, системно-структурний і метод прогнозування. Наукова новизна. З огляду на нові тенденції в становленні й розвитку міждисциплінарної науки поліграфології, уперше обґрунтовано потребу в порушенні питання щодо запровадження морально-етичних засад у діяльності спеціаліста-поліграфолога та запропоновано шляхи впорядкування наявних прогалин, що пов’язані з ними, а також висвітлено зміст ключових складових зазначеної науки. Висновки. Обґрунтовано наукову позицію щодо важливості морально-етичних засад у діяльності спеціаліста-поліграфолога, оскільки вони виконують як виховну, так і контрольну функції, без яких діяльність із застосуванням поліграфа є не цілком упорядкованою. Специфіка зазначеної галузі наукових знань потребує від поліграфологів особливого ставлення до осіб, які через певні життєві обставини звертаються до цього процесу діяльності та спеціалістів, що його забезпечують, з метою отримання додаткових інформаційних даних у конкретних нагальних для них питаннях. Невпорядкованість морально-етичних засад у діяльності поліграфолога залишає цей процес поза контролем, що може негативно позначитися як на репутації самого спеціаліста, який його забезпечує, так і призвести до негативного ставлення до поліграфологічної діяльності та її специфіки.

Ключові слова: поліграф; поліграфологія; поліграфолог; морально-етичні засади діяльності; комунікація.

Реформаційна проблематика в наукових працях викладачів кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ

Ю. Кривицький — Fri, 06 Aug 2021 08:34:45 +0000

Метою наукової статті є опрацювання, узагальнення та систематизація реформаційної проблематики в наукових працях викладачів кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ як пріоритетного напряму науково-дослідної роботи цього підрозділу й важливого компонента історіографії правової реформи. Методологічну основу наукового пошуку становить сукупність світоглядних, філософських і наукознавчих засад, принципів наукового пізнання, методологічних підходів, загальних методів мислення, філософських, загальнонаукових та конкретно-наукових методів, використання яких забезпечило обґрунтованість і достовірність результатів дослідження стану й перспективних векторів розвитку проблематики реформаційних зрушень, їх різноманітних виявів, вимірів та аспектів у науковому доробку працівників кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ. Наукова новизна публікації полягає в тому, що вперше опрацьовано, узагальнено та систематизовано реформаційну проблематику в наукових працях викладачів кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ різних поколінь, а також обґрунтовано, що вона є пріоритетним вектором науково-дослідної роботи цього підрозділу й важливою складовою історіографії правової реформи; удосконалено характеристику змісту й особливостей науково-дослідної роботи кафедри закладу вищої освіти та її значення в реалізації завдань сучасної вищої школи; набули подальшого розвитку наукові уявлення про стан й основні напрями науково-дослідної роботи кафедри теорії держави та права крізь призму сторічного поступу Національної академії внутрішніх справ. Висновки наукової статті зводяться до таких положень: науково-дослідна робота кафедри закладу вищої освіти є однією з ключових сфер її діяльності, оскільки кафедра – не просто колектив науково-педагогічних працівників, а насамперед стиль навчання, атмосфера пізнання світу, мотиваційне поле наукового осмислення реальності, простір наукового пошуку. Науково-дослідна робота кафедри – це один із провідних видів діяльності науково-педагогічних працівників закладу вищої освіти, що спрямована на пізнання і перетворення навколишньої дійсності за допомогою наукового інструментарію. Формування науково-дослідного потенціалу кафедри теорії держави та права безпосередньо і нерозривно пов’язано із становленням і сторічним поступом Національної академії внутрішніх справ. До основних векторів наукових досліджень кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ останніх років належать: актуальні питання виникнення, розвитку та функціонування держави та права, а також інших пов’язаних з ними явищ і процесів суспільної дійсності; проблеми прав людини та механізму їх забезпечення; теоретико-методологічні засади юридичної діяльності та перспективи її розвитку; питання юридичної компаративістики як сучасного етапу генезису порівняльного правознавства; проблеми національної, цивільної та інформаційної безпеки України тощо. Водночас життя актуалізує низку нових проблем, які потребують доктринального осмислення, зокрема фундаментальні та прикладні питання, що пов’язані з істотними перетвореннями, прогресивними змінами суспільних відносин й охоплені реформаційною проблематикою. Остання посідає чільне місце в науковому доробку працівників кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ різних історичних генерацій, а їх предметна, переважно державно-правова, спрямованість обумовлена галузями знань і спеціальностями, за якими провадиться освітня діяльність, відомчою приналежністю закладу вищої освіти, науковими традиціями та школами, що склалися та розвиваються в академії. Наукові праці викладачів кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ, що присвячені реформуванню державно-правових явищ і процесів, становлять важливий компонент історіографії правової реформи.

Ключові слова: реформа; реформаційна проблематика; правова реформа; історіографія; Національна академія внутрішніх справ; кафедра теорії держави та права.

Історико-правовий аналіз кримінально-правової протидії домашньому насильству в Україні

Н. Висоцька — Fri, 06 Aug 2021 08:47:02 +0000

Метою статті є дослідження історичних аспектів розвитку законодавства, що визначає кримінально-правові заходи впливу за вчинення домашнього насильства. Для досягнення поставленої мети використано такі методи дослідження: емпіричні (спостереження, опис) і теоретичні (аналіз, системний підхід, дедукція). Використання історичного методу надало можливість окреслити процес формування законодавства у сфері протидії домашньому насильству відповідно до хронології подій минулого; використання методів логіки та діалектики – проаналізувати нормативні джерела за темою дослідження. Наукова новизна дослідження полягає у висвітленні історико-правових аспектів кримінально-правових заходів у контексті обмеження домашнього насильства. Встановлено, що протидія домашньому насильству шляхом використання кримінально-правових заходів впливу є результатом історичного розвитку української державності та правової системи, ратифікації міжнародних документів, приведення норм вітчизняного законодавства у відповідність до міжнародних правових норм. Висновки. Українська модель протидії домашньому насильству вдосконалювалася поступово шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Водночас питання офіційного закріплення системи кримінально-правових заходів запобігання домашньому насильству протягом тривалого часу залишалося невирішеним. Доповнення, внесені до Кримінального кодексу України, є результатом адаптації кращих міжнародних практик, покликаних закласти міцний фундамент щодо застосування адекватних кримінально-правових заходів подолання домашнього насильства. Дослідження дало змогу простежити й чітко визначити основні історичні кроки у формуванні системи кримінально-правових заходів регулювання домашнього насильства та з’ясувати, які нормативно-правові джерела стали невід’ємною частиною національного законодавства з окресленої проблематики.

Ключові слова: домашнє насильство; кримінально-правові заходи; забезпечення рівності; історико-правові аспекти; законодавство.

Історичний розвиток адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів дізнання Національної поліції України

К. Мєшковой — Fri, 06 Aug 2021 09:57:48 +0000

Мета дослідження полягає в тому, щоб здійснити ґрунтовне дослідження історичного розвитку адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів дізнання Національної поліції України. Методологія. Методологічний інструментарій обрано з огляду на поставлену мету, характерологічну особливість об’єкта й предмета дослідження. Він ґрунтується на загальному діалектичному методі наукового пізнання конкретних явищ, а також їхніх зв’язків із практичною діяльністю органів дізнання Національної поліції України. Ці методи комплексно використано під час системного опрацювання статистичних матеріалів щодо результатів практичної діяльності підрозділів дізнання Національної поліції України та матеріалів оперативно-розшукових справ і кримінальних проваджень тощо. Історичний метод використано під час ґрунтовного аналізу становлення та розвитку підрозділів дізнання Національної поліції України, специфіки їхньої діяльності й особливостей адміністративно-правового регулювання в різні історичні періоди. Наукова новизна. На підставі вивчення досягнень підрозділів дізнання досліджено джерела, у яких ґрунтовно висвітлено аспекти щодо оперування терміном «дізнання» в правозастосовній практиці, і зміст поняття «дізнання» як однієї з форм досудового розслідування на різних етапах суспільного розвитку. Встановлено, що на законодавчому рівні та в літературних джерелах протягом тривалого часу цей термін зазнавав трансформації відповідно до його функціонального спрямування. Надано характеристику дізнання на ранньому етапі розвитку та здійснено порівняння із сучасною формою досудового розслідування. Встановлено, що дізнанню на всіх етапах його розвитку притаманна така риса, як наявність спрощеного порядку. Доведено, що сучасна модель досудового розслідування досить вдало відтворює позитивний історичний досвід і правову думку, застосовано збалансований підхід до диференціації форм досудового розслідування. У статті констатовано, що дізнання сприймалося як виявлення ознак злочину та проведення первинних заходів щодо розшуку винних осіб, а також дослідження всіх обставин вчинення злочинів, згодом – як окремий вид розслідування. Висновки. Науковці в адміністративно-правовій галузі окреслили історію виникнення, становлення та розвитку підрозділів дізнання Національної поліції України, що мала три основоположних етапи: досудове дізнання ІІ половини XIX – початку XX ст. (1864–1917 рр.); період радянської доби (1917–1991 рр.); досудове дізнання незалежної України (з 1991 року – дотепер). Обґрунтовано, що сучасна модель дізнання досить вдало відтворює позитивний історичний досвід і правову думку. Виокремлено ключові відмінності дізнання сучасної форми досудового розслідування від раннього етапу його виникнення: по-перше, нині дізнання триває від моменту виявлення факту протиправного діяння до моменту закінчення досудового розслідування; по-друге, у ХVІІІ–ХІХ ст. дізнання не мало чітко визначеної процесуальної форми й не обмежувалося конкретними строками, а також майже цілком залежало від внутрішнього переконання особи, яка його проводила; по-третє, у законодавстві дореволюційного періоду дізнання мало право проводити широке коло уповноважених осіб (поліцейські чини, військове та цивільне начальство, духовенство, урядники, сільські старости), а нині дізнання проводять дізнавачі, тобто службові особи підрозділу дізнання органу Національної поліції України, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, у випадках, установлених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК), уповноважені особи іншого підрозділу зазначених органів, які, відповідно до КПК України, здійснюють досудове розслідування кримінальних проступків; по-четверте, тогочасне дізнання проводилося щодо всіх без винятку злочинів. В умовах сьогодення дізнання провадять виключно за кримінальними проступками, тобто нетяжкими злочинами. Однак усі ці відмінності мають спільну рису, притаманну дізнанню на всіх етапах його розвитку, – наявність спрощеного порядку.

Ключові слова: поліція; національна поліція; поліцейське дізнання; взаємодія слідчого; типові слідчі ситуації; закономірності організації та планування розслідування; слідчі версії.

Інституційні гарантії конституційних політичних прав і свобод людини та громадянина в Україні

В. Букач , Н. Камінська , Л. Медвідь — Fri, 06 Aug 2021 10:10:00 +0000

На підставі узагальнення і систематизації теорії та практики конституційного права в науковій статті висвітлено актуальні питання механізму реалізації конституційних політичних прав і свобод. Мета статті – аналіз механізму забезпечення реалізації конституційних політичних прав і свобод для визначення ролі та значення інституційних гарантій у цьому процесі. Методологічна основа. У процесі дослідження використано комплекс методів і методологічних підходів. Зокрема, визначальними стали формально-юридичний і структурно-функціональний, системний і порівняльно-правовий методи, методи аналізу й синтезу, прогнозування тощо. Наукова новизна. В узагальненому вигляді інституційні гарантії можна визначити як закріплену Конституцією, законами й іншими нормативно-правовими актами систему загальнодержавних, центральних та місцевих органів і посадових осіб, органів, посадових осіб місцевого самоврядування, громадських об’єднань, які уповноважені на створення сприятливих умов, вдаватися до ефективних засобів і заходів щодо забезпечення реалізації конституційних політичних прав та свобод людини й громадянина. Висновки. На підставі викладеного в науковій статті матеріалу можна стверджувати, що інституційні гарантії забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина розглядають не як статично наявні умови та засоби забезпечення прав і свобод людини й громадянина, а як динамічні обов’язки держави, її органів і посадових осіб постійно створювати сприятливі умови та надавати ефективні засоби їх реалізації. Динаміка розвитку законодавчої бази демонструє тенденції модернізації системи інституційних гарантій забезпечення політичних прав і свобод людини та громадянина в Україні, розширення системи органів та організацій, уповноважених на здійснення такої почесної місії на благо людини як вищої соціальної цінності, задоволення її потреб та інтересів.

Ключові слова: Конституція України; механізм забезпечення; конституційні політичні права і свободи; інституційні гарантії.

Антикорупційна політика у сфері публічного управління соціальною галуззю в умовах децентралізації

І. Рижук , О. Бригінець , О. Галус — Fri, 06 Aug 2021 10:23:11 +0000

Мета дослідження – аналіз взаємозв’язків між проведенням в Україні реформи з децентралізації публічної влади у сфері управління соціальною галуззю та антикорупційною політикою, а також розроблення науково обґрунтованих рекомендацій з удосконалення законодавства про запобігання корупції в органах місцевого самоврядування. Методологія. У процесі наукового пошуку використано комплекс філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціально-наукових методів. Аксіологічний підхід використано для з’ясування ролі та значення належного законодавчого врегулювання окреслених суспільних відносин, які виникають під час прийняття владних рішень на муніципальному рівні. Метод аналізу та синтезу сприяв аналізу поняття, ознак, об’єкта, сторін та умов децентралізації. Зі спеціальних наукових методів дослідження в статті застосовано системний та структурно-функціональний, порівняльно-правовий. Наукова новизна. Акцентовано, що реформа з децентралізації публічної влади започаткувала створення об’єднаних територіальних громад, здатних самостійно надавати якісні публічні послуги населенню, забезпечувати організаційно-правові гарантії реалізації їх жителями конституційного права на соціальний захист. Констатовано, що чимало позитивних перетворень, які здійснюють у нашій державі, нівелюються передусім на місцевому рівні через масштабне поширення корупційних виявів. У зв’язку з відсутністю спеціального стратегічного документа антикорупційної спрямованості проаналізовано законопроєкту роботу парламенту щодо врегулювання питання антикорупційної стратегії, зокрема увагу приділено проєкту Закону «Про засади державної антикорупційної політики на 2020–2024 роки». Доведено, що корупція негативно позначається на іміджі держави в міжнародному співтоваристві, що перешкоджає залученню іноземних інвестицій, створює загрозу вітчизняній соціальній та економічній безпеці. Унаслідок того, що махінації з бюджетними коштами завдають істотного збитку соціальним функціям держави, часто корупція на муніципальному рівні є найшкідливішою, адже вона робить вразливішими найнезахищеніші верстви населення. Визначено, що на державному рівні оновлено законодавчу базу, прийнято концепції та програми запобігання корупції, сформовано власну антикорупційну інституціональну модель організації публічного управління. Констатовано, що корупція продовжує відігравати негативну роль у публічному управлінні, а засоби й методи, спрямовані на її запобігання, залишаються недостатньо ефективними. Висновки. Запропоновано шляхи підвищення рівня антикорупційної політики у сфері публічного управління соціальною галуззю в умовах децентралізації. Сформульовано висновок щодо вдосконалення чинного антикорупційного законодавства шляхом доповнення переліку суб’єктів, які затверджують антикорупційні програми, органами місцевого самоврядування.

Ключові слова: антикорупційна політика; соціальний захист; децентралізація; місцеве самоврядування; публічне управління.

Об’єктивна сторона складу кримінального правопорушення незаконного збагачення

Б. Безгинський — Fri, 06 Aug 2021 11:39:41 +0000

Метою статті є дослідження об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення незаконного збагачення шляхом аналізу змісту окремих ознак для розв’язання теоретичних і практичних проблем. Методологію дослідження становить комплекс наукових методів, серед яких головне місце посідає діалектичний метод. Застосовано систему методів наукового пізнання: метод узагальнення для формування наявних у спеціальній літературі позицій щодо визначення ознак об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення незаконного збагачення; формальної логіки (індукцію, дедукцію, аналогію синтез, абстрагування) – для з’ясування сутності зазначених питань; теоретичний – у процесі дослідження наукової та навчально-методичної літератури; метод системного аналізу – для окреслення напрямів удосконалення положень Кримінального кодексу України та практики його застосування. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній висвітлено актуальні проблеми об’єктивної сторони незаконного збагачення за допомогою аналізу характерних особливостей її ознак. Розроблено конкретні пропозиції з удосконалення змісту суспільно небезпечного діяння, означеного в диспозиції ст. 368-5 КК України, які можуть мати теоретичне та практичне значення для подальшого розв’язання цієї проблеми. За результатами здійсненого дослідження сформульовано висновки щодо визначення об’єктивної сторони складу незаконного збагачення. На підставі аналізу об’єктивної сторони незаконного збагачення встановлено важливість визначення конкретного проміжку часу вчинюваного особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, аналізованого суспільно небезпечного діяння. Запропоновано викласти текст ч. 2 ст. 368-5 КК України в такій редакції: набуттям активів слід вважати набуття їх особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права володіння, користування та розпорядження.

Ключові слова: незаконне збагачення; об’єктивна сторона; кримінальне правопорушення; корупція; кримінальне правопорушення у сфері службової діяльності; службова особа.

Поняття та форми реалізації виборчих прав громадян на місцевих виборах

Н. Войтенко — Fri, 06 Aug 2021 11:46:14 +0000

Метою публікації є дослідження поняття та форм реалізації виборчих прав громадян на місцевих виборах в Україні задля розуміння правової категорії та подальшого вдосконалення виборчого законодавства України. Методологія. Під час дослідження проблематики наукової статті було використано загальні та спеціально-правові методи: системного аналізу, порівняльно-правовий, діалектичний підхід, системно-структурний, застосовано прийоми наукового пізнання відповідно до мети й завдань наукового дослідження. Наукова новизна. Новизна дослідження полягає в комплексному аналізі поняття та форм реалізації виборчих прав громадян на місцевих вборах. У статті розглянуто поняття реалізації виборчих прав громадян на місцевих виборах, з огляду на теоретичні наукові підходи до розуміння реалізації права. На підставі аналізу законів України, які врегульовують питання виборчого права громадян на місцевих виборах, визначено, що реалізація виборчих прав громадян є найбільш впливовою формою демократії в державі. Доведено, що саме правові форми реалізації виборчих прав громадян на місцевих виборах мають практичні наслідки, які своєю чергою передбачають реалізацію волі народу та є загальнообов’язковими до виконання органами державної влади. Зазначено, що ценз осілості є однією з найістотніших перепон у реалізації виборчих прав громадян на місцевих виборах. Висновки. Реалізація виборчих прав громадян на місцевих виборах – це процес, під час якого суб’єкт виборчого права, усвідомлюючи власні дії (бездіяльність), керуючись нормативними приписами, вступає у правовідносини, які є юридичним вираженням політичних відносин. Законодавча вимога щодо належності особи до певної територіальної громади як умова реалізації виборчого права на місцевих виборах є найістотнішою перепоною в реалізації виборчого права. Основними формами реалізації виборчого права громадянами на місцевих виборах є виконання, використання та дотримання, за допомогою яких реалізують безпосереднє виборче право.

Ключові слова: виборче право; місцеві вибори; форма реалізації виборчого права; виборче законодавство.

Особливості розкриття незаконного заволодіння нерозмитненими автомобілями, вчиненого організованими групами

О. Богатиков — Fri, 06 Aug 2021 12:04:35 +0000

Мета дослідження – вивчити питання щодо особливостей розкриття незаконного заволодіння нерозмитненими автомобілями, вчиненого організованими групами. Методологічне підґрунтя наукової статті становить цілісна й узгоджена система методів, що дала змогу належно проаналізувати предмет дослідження. Зокрема, використано наукові методи аналізу, синтезу, індукції та дедукції. Теоретичним підґрунтям цієї публікації стали праці вітчизняних учених щодо розкриття та розслідування незаконного заволодіння автомобілями, вчиненого організованими групами. Наукова новизна публікації полягає у визначенні на підставі вивчення слідчої практики науково обґрунтованих рекомендацій вітчизняних вчених щодо підвищення ефективності розкриття та розслідування незаконного заволодіння автомобілями, вчиненого організованими групами. Висновки. Аналіз особливостей розкриття незаконного заволодіння нерозмитненими автомобілями, вчиненого організованими групами, дав підстави визначити міста, у яких найчастіше вчиняють незаконні заволодіння такими автомобілями, окреслити характерні дії з підготовки до вчинення таких кримінальних правопорушень, встановити найпоширеніші способи незаконного заволодіння нерозмитненими автомобілями та способи їх реалізації, надати пропозиції щодо розкриття незаконного заволодіння нерозмитненими автомобілями, вчиненого організованими групами.

Ключові слова: незаконне заволодіння транспортним засобом; нерозмитнений автомобіль; викрадення; розкриття; розслідування; організовані групи.

Правові засади протидії гендерно зумовленому насильству під час збройного конфлікту на Сході України

І. Прус — Fri, 06 Aug 2021 12:28:51 +0000

Мета статті полягає в здійсненні комплексного аналізу соціально-правових аспектів гендерно зумовленого насильства в контексті збройного конфлікту на Сході України, розробленні теоретичних і прикладних основ використання засобів протидії зазначеному насильству, підготовці науково обґрунтованих пропозицій з удосконалення законодавства, правозастосування та практики. Методологія. У процесі проведення дослідження використано філософські, загальнонаукові та конкретно-соціологічні методи. Виконання роботи ґрунтувалося на законах єдності та боротьби протилежностей, заперечення заперечення, переходу кількісних змін у якісні. Емпіричний матеріал було отримано шляхом використання методів анкетування, інтерв’ювання, контент-аналізу, спостереження, експертних оцінок. Наукова новизна.
У статті висвітлено результати комплексного кримінально-правового й адміністративно-правового дослідження у сфері протидії гендерно зумовленому насильству під час збройного конфлікту на Сході України. Автор окреслив особливості такого виду насильства, фактори, що зумовлюють злочинне насильство в сім’ї, а також здійснив порівняльний аналіз законодавства України та Російської Федерації, «законодавства» ДНР та ЛНР в зазначеній сфері. Визначено шляхи вдосконалення діяльності суб’єктів профілактики гендерно зумовленого насильства. Висновки. Оскільки «законодавство» самопроголошених республік має декларативний характер, запропоновано зміни правового та соціального характеру, які можливо реалізувати на території України для захисту громадян, що проживають на непідконтрольних територіях від гендерно зумовленого насильства.

Ключові слова: гендерно зумовлене насильство; гендер; гендерні стереотипи; насильницькі злочини; гендерна рівність.

Трансформація підходів поліцейського функціонування в руслі впровадження теорії розбитих вікон і моделі САРО

В. Голубош — Fri, 06 Aug 2021 12:35:56 +0000

Метою статті є вивчення іноземного досвіду використання в сучасних українських реаліях методів ефективного попередження злочинності в межах теорії розбитих вікон і моделі САРО (сканування, аналіз, реагування та оцінка). Методологія. Використано комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання, а саме: термінологічний, системно-структурний, формально-логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий, соціально-правовий, метод міждисциплінарного аналізу. Наукова новизна. Пропонована стаття є однією з перших спроб у вітчизняній кримінології дослідити трансформацію підходів поліцейського функціонування в руслі впровадження теорії розбитих вікон і моделі САРО в умовах транскордонного співробітництва та світових глобалізаційних процесів, а також окреслити духовно-ціннісні аспекти практичного втілення досліджуваних концепцій. Розглянуто актуальні проблеми українського суспільства, запропоновано заходи щодо профілактики правопорушень і зниження рівня злочинності, здійснено загальний екскурс в історію формування цих концепцій, висвітлено духовно-ціннісні аспекти теорії розбитих вікон, вивчено іноземний досвід упровадження моделі САРО, а також специфіку їх функціонування. Автор обґрунтовує необхідність практичного втілення аналізованих теоретичних напрацювань у вітчизняних реаліях. Дослідженню теорії розбитих вікон присвячено численну кількість наукових праць, однак ситуація залишається невтішною: вона не набула належної популяризації та практичної реалізації. Обґрунтовано необхідність об’єднання зусиль органів державної влади, інститутів громадянського суспільства та всієї соціальної спільноти з метою консолідованої співпраці щодо подальшої популяризації зазначеного напряму наукового дослідження. Доведено, що з позицій практичної реалізації теорії розбитих вікон ефективною була б акція «Наведи порядок біля свого дому». Також можна оголосити щорічний конкурс, заохочуючи небайдужих громадян, підприємців, які прагнуть зробити міста охайнішими, привабливими для відвідувачів. Принципову позицію в цих процесах мають посісти поліція та громадськість. Висновки. Згідно з теорією розбитих вікон, показник погіршення криміногенної обстановки залежить від кількості дрібних правопорушень. Теорія наочно демонструє, як найдрібніші деталі впливають на значні успіхи, досягнення та перемоги. Вона спрямована на викорінення нечистоти, боротьбу зі злом. Засмічені вулиці, забруднене навколишнє середовище, запущені житлові будинки, розмальовані стіни є причиною різних правопорушень та інших негативних явищ у суспільстві. Теорія розбитих вікон – це не лише зовнішня чистота, а й внутрішня, як запорука гармонії, добробуту, нормального морально-психологічного клімату в колективі, державі. Крім того, ця теорія є ефективним чинником профілактики злочинності. Наприклад, коли слідчий проводить огляд місця події, він акцентує увагу на найдрібніших деталях і тонкощах як фіксації слідів злочину, так і кримінального, кримінально-процесуального та міжнародного законодавства. Тож досліджувану теорію можна розвивати в значно ширших масштабах, розглядаючи її в аспекті духовно-ціннісної складової: чистоти помислів, уміння поважати людину як найвищу соціальну цінність. В інституційній ієрархії всіх кримінологічних теорій та концепцій перспективною для впровадження є модель САРО, яка є логічним продовженням теорії розбитих вікон і ще не набула належної популяризації та наукового осмислення. Канадський досвід її практичного застосування засвідчив успішне подолання бідності, безробіття, наркозалежності, домашнього насильства, суїцидальних настроїв, корупційної складової, високого рівня злочинності, недовіри громадян. Упровадження моделі САРО в українських реаліях є важливим кроком в умовах реформи Міністерства внутрішніх справ України в напрямі профілактики злочинності. Отже, соціальні аспекти теорії розбитих вікон і моделі САРО щодо їх втілення в життя необмежені. У тісній співпраці між державами, органами влади та громадою інвестиційні проєкти мають неабияке значення на шляху до чистоти в містах, запобігання злочинності, оптимізації процесу функціонування поліції. У межах реалізації на практиці аналізованих концепцій запропоновано започаткувати виконання спільних наукових досліджень. Вважаємо, що такі кримінологічні напрацювання потребують практичної реалізації на регіональному рівні. Цьогоріч Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області запропоновало включити до Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2021 рік наукове дослідження «Кримінологічна теорія розбитих вікон та модель взаємодії поліції і громади САРО у попередженні злочинності», що сприятиме активізації наукової роботи з написання методичних праць, підготовки висновків і рекомендацій з метою подальшого втілення зазначених напрацювань на практиці.

Ключові слова: теорія розбитих вікон; модель САРО; поліцейське функціонування; органи державної влади; духовно-ціннісна складова.

Світовий досвід запобігання булінгу

Ю. Левченко — Fri, 06 Aug 2021 12:41:05 +0000

Метою статті є дослідження теоретичних і прикладних аспектів запобігання булінгу в різних державах і розроблення пропозицій щодо дієвих заходів запобігання булінгу в Україні на підставі всебічного аналізу іноземного досвіду. Методологія. Методологічний інструментарій обрано відповідно до поставленої мети, специфіки об’єкта й предмета дослідження. У процесі дослідження використано діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ в їхніх суперечностях, розвитку та змінах, що дає змогу об’єктивно оцінити рівень й ефективність запобігання булінгу в Україні; формально-логічний метод, завдяки якому виявлено елементи правового механізму запобігання насильству; порівняльно-правовий метод застосовано під час аналізу чинного законодавства та міжнародних нормативних актів. Теоретичним підґрунтям публікації стали праці вітчизняних й іноземних учених, присвячені аспектам запобігання булінгу. Наукова новизна публікації полягає у висвітленні основних заходів запобігання булінгу в іноземних державах. Запропоновано низку рекомендацій, які можна буде використати в запобіжних заходах щодо булінгу та для допомоги постраждалим. Висновки. Унаслідок катастрофічного поширення булінгу в країні постала гостра потреба в постійному оновленні методичних рекомендацій для вчителів і психологів щодо запобігання цьому явищу в освітніх закладах. Наслідуючи приклад таких країн, як Швеція, Велика Британія, Фінляндія, Сполучені Штати Америки, Іспанія, Норвегія, Канада та Японія, слід запровадити в середовищі освітянської діяльності спеціальні програми, метою яких стане виховання молоді в дусі толерантності один до одного, демократизм, людяне ставлення до однолітків й інші позитивні аспекти. У поєднанні з численними правовими механізмами такий підхід сприятиме викоріненню булінгу не лише на практиці, а й у свідомості представників українського суспільства.

Ключові слова: булінг; антибулінгова робота; жертва; агресор; іноземний досвід; запобігання булінгу.

Зарубіжний досвід участі громадськості в запобіганні корупційним злочинам

А. Кротюк — Fri, 06 Aug 2021 12:46:58 +0000

Метою цієї статті є дослідження найпоширеніших практик залучення громадськості до запобігання корупційним злочинам у зарубіжних країнах і перспективи впровадження такого досвіду в Україні. Методологія. Методологічний інструментарій обрано відповідно до поставленої мети, специфіки об’єкта та предмета дослідження. Порівняльно-правовий метод застосовано під час аналізу чинного законодавства й міжнародних нормативних актів. Для досягнення поставленої мети використано загальнонаукові й спеціальні методи, які є інструментами наукового пошуку. Ідеться про структурно-функціональний і системний, формально-логічний, герменевтичний, антропологічний та інші методи, що надали можливість вивчити зарубіжний досвід участі громадськості в запобіганні корупційним злочинам. Спеціальним методом дослідження, використаним у статті, є метод системного аналізу. Наукова новизна публікації полягає в тому, що розглянуто досвід залучення громадськості до запобігання корупційним злочинам у зарубіжних країнах. З’ясовано, що в провідних країнах світу практика участі громадськості в антикорупційних заходах є достатньо поширеною. Ці заходи передбачають викривальну діяльність пересічних громадян, громадські обговорення, громадський контроль тощо. Висновки. Розгляд сучасної зарубіжної практики участі громадськості в запобіганні корупційній злочинності дає підстави для можливого запозичення її окремих складових з метою вдосконалення наявних форм взаємодії між громадськістю та державними органами в Україні, а також формування новітньої стратегії запобігання корупційній злочинності. Антикорупційний досвід розглядуваних країн є певним орієнтиром, до якого має прагнути кожна країна, зокрема й Україна. Основна їх перевага полягає в належному урядуванні, адже органи публічної влади, здійснюючи свої повноваження, усвідомлюють важливість власних дій для добробуту суспільства, оцінюють діяльність у сфері управління як престижну та цінують власну репутацію. Системне розв’язання низки проблем допоможе побудувати шлях до підвищення ролі та спроможностей громадянського суспільства у сфері запобігання корупції в Україні.

Ключові слова: запобігання злочинності; корупція; громадськість; зарубіжний досвід.

Співробітництво МВС України з поліцейськими відомствами країн ЄС та НАТО у сфері професійної підготовки управлінських кадрів

І. Кузьменко — Fri, 06 Aug 2021 12:52:36 +0000

Метою статті є дослідження сутності й актуальності питань співробітництва МВС України з поліцейськими відомствами країн Європейського Союзу та НАТО у сфері професійної підготовки управлінських кадрів. Методологія. У роботі використано загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання, конкретне поєднання яких зумовлене метою та завданнями дослідження. Використання формально-логічного методу дало змогу визначити, уточнити й доповнити окремі поняття, категорії та впорядкувати понятійно-категоріальний апарат. Застосовано також методи формальної логіки, зокрема аналізу й синтезу, дедукції та індукції, аналогії та узагальнення тощо. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній здійснено дослідження співробітництва МВС України з поліцейськими відомствами країн Європейського Союзу та НАТО на сучасному етапі державно-правового розвитку, а також виокремлено актуальні проблеми в цій сфері. Висновки. Співробітництво МВС України з поліцейськими відомствами країн Європейського Союзу та НАТО є одним із пріоритетних напрямів. Подальші наукові дослідження в цій сфері слід пов’язувати з детальним розробленням окремих проблем адміністративно-правового регулювання в аналізованій сфері. Зокрема, це стосується питання нормативно-правового регулювання діяльності МВС України з використанням досвіду країн Європейського Союзу та НАТО. У роботі сформульовано висновки щодо можливості використання напрямів удосконалення взаємодії МВС України з поліцейськими відомствами країн Європейського Союзу та НАТО у сфері професійної підготовки управлінських кадрів.

Ключові слова: управлінські кадри поліції; міжнародне співробітництво; досвід країн Європейського Союзу; професійна підготовка; НАТО; нормативно-правове регулювання; партнерство заради миру; євроінтеграційна політика.