Наука і правоохорона

Правові засади цивільної конфіскації незаконних і необґрунтованих активів: досвід Грузії та перспективи його імплементації в Україні

2026-04-09T00:27:24+00:00

Анотація. Статтю присвячено комплексному аналізу правових засад цивільної конфіскації незаконних і необґрунтованих активів на прикладі законодавства Грузії, оцінюванню перспектив імплементації окремих елементів цієї моделі в праві України. Цивільна конфіскація постає як важливий інструмент нейтралізації економічної основи протиправної діяльності незалежно від результатів кримінального переслідування, тому метою статті є аналіз матеріально-правових і процесуальних особливостей цивільної конфіскації в Грузії, визначення її концептуальних відмінностей від української моделі та формулювання науково обґрунтованих пропозицій з удосконалення національного законодавства. Ключові слова: незаконне збагачення; корупція; організована злочинність; «злодій в законі»; наркотичні засоби; психотропні речовини; торгівля людьми; фінансування тероризму; корислива злочинність; конфіскація; доказування.

Судово-медичні експертизи в розслідуванні воєнних злочинів

2026-04-09T00:27:11+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексне теоретико-прикладне дослідження ролі судово-медичних експертиз у механізмі доказування воєнних злочинів в умовах воєнного стану. Висвітлено функціональну трансформацію судово-медичної діяльності під впливом повномасштабної збройної агресії, обґрунтовано її значення як системотворчого елементу кримінального провадження щодо порушень законів і звичаїв війни. Узагальнено наукові підходи до застосування спеціальних медичних знань під час розслідування злочинів проти життя й здоров’я особи та визначено специфіку їх використання у справах про мінно-вибухові травми, масові поховання, катування, сексуальне насильство та інші міжнародні злочини. Окреслено значення міжнародних стандартів документування воєнних злочинів, зокрема положень Стамбульського й Міннесотського протоколів для формування доказово спроможних експертних висновків. Обґрунтовано, що дотримання принципів незалежності, об’єктивності, повноти фіксації ушкоджень, інформованої згоди та конфіденційності є необхідною умовою використання результатів експертиз у міжнародному кримінальному правосудді. Ключові слова: кримінальне провадження; збирання доказів; доказування; воєнний злочин; судово-медична експертиза; тілесне ушкодження; вибухова травма.

Форми фіксування доказової інформації в кримінальному провадженні

2026-04-09T00:26:57+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексне теоретико-правове дослідження форм фіксування доказової інформації в кримінальному провадженні крізь призму їх нормативного закріплення, криміналістичного змісту та доказового значення в умовах цифровізації. Проаналізовано положення Кримінального процесуального кодексу України щодо протокольної, технічної та судово-реєстраційної форм фіксування, а також норми, які визначають документ і висновок експерта як самостійні процесуальні джерела доказів. Обґрунтовано, що фіксація має багаторівневу природу: як процесуальна діяльність із забезпечення відтворюваності перебігу та результатів процесуальних дій; як матеріалізований результат у формі документів, технічних записів і додатків; як самостійне джерело доказової інформації. Доведено, що сучасна модель фіксації фактично функціонує як багатоканальна система, у якій письмово-вербальні й технічні способи закріплення інформації знаходяться в постійній взаємодії, а в окремих випадках технічний запис набуває пріоритетного доказового значення. Посилену увагу зосереджено на проблемі співвідношення форми фіксації та процесуального джерела доказів, а також питаннях автентичності, цілісності й допустимості цифрових даних, зокрема копій комп’ютерної інформації. Запропоновано системну класифікацію форм фіксування за суб’єктом здійснення, способом відображення інформації, матеріальним носієм, стадією кримінального провадження, ступенем обов’язковості та функціональним призначенням.

Ключові слова: запобігання злочинності; огляд комп’ютерних даних; фіксація доказів; розвідка за відкритими даними; OSINT; протокол Берклі.

Військова адвокатура: pro et contra

2026-04-09T00:26:44+00:00

Анотація. У статті досліджено теоретичні та прикладні питання становлення військової адвокатури в Україні в умовах російської збройної агресії. За допомогою загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання здійснено аналіз правової природи військової адвокатури, юридичних передумов та перспектив її розвитку, визначено роль і місце в національній системі органів військової юстиції. Висвітлено історико-правові аспекти розбудови військових судів, військової прокуратури та військової поліції в період незалежності Української держави. Акцентовано на внутрішніх суперечностях військової юстиції, представники якої, з одного боку, мають глибокі знання та розуміння специфіки військової служби, є територіально наближенішими до місць вчинення кримінальних правопорушень і дислокації учасників кримінального провадження. Водночас констатовано їх обмежену здатність функціонувати незалежно й безсторонньо в ієрархічній військовій спільноті, де панівною є командно-адміністративна культура. Аргументовано, що нині в Україні немає цілісної моделі військової юстиції, побудова якої характеризується непослідовністю та фрагментарністю, багатоманітністю суб’єктів, нечіткістю їх повноважень. Констатовано, що становлення військової адвокатури в умовах російсько-української війни стало відображенням здебільшого об’єктивних процесів, зокрема істотного збільшення чисельності українських військових формувань після повномасштабного вторгнення рф 2022 року, стрімкого збільшення кількості військових кримінальних правопорушень у їх лавах, а також воєнних злочинів, учинених окупантами, розширення клієнтської бази та переорієнтованості її правничих потреб тощо. Обґрунтовано, що військові адвокати й провідні представники військової юстиції від держави (судді, прокурори) не повинні мати статус військовослужбовця. Сформульовано висновок, що спеціалізація адвокатів з надання правничої допомоги з військових питань є доцільною, проте військовослужбовці, військовозобов’язані й інші потенційні клієнти військових адвокатів мають отримати додаткові гарантії захисту від неналежного виконання такими адвокатами взятих на себе зобов’язань. На підставі вивчення зарубіжного досвіду Федеративної Республіки Німеччини, Франції та інших держав визначено необхідність застосування апробованого в країнах розвиненої демократії стандартизованого підходу, який передбачає чітку правову регламентацію процедури ідентифікації адвоката як спеціалізованого.

Ключові слова: військова адвокатура; спеціалізація; обвинувальний акт; військовий суд; професійна етика; прокурор; військова поліція.

Наукова доктрина кримінального процесуального права як інструмент верифікації наукових гіпотез

2026-04-09T00:26:31+00:00

Анотація. У роботі досліджено верифікаційну функцію доктрини кримінального процесуального права, що полягає в перевірці наукових гіпотез на відповідність фундаментальним теоретичним засадам науки кримінального процесуального права. Доктрину проаналізовано не як завершену систему сталих положень, а як сукупність наукових знань, що знаходиться в постійному розвитку, зберігаючи при цьому послідовність і внутрішню узгодженість. Проаналізовано співвідношення доктринальної верифікації з емпіричною перевіркою та визначено пріоритет нормативних критеріїв над виключно прагматичними міркуваннями ефективності під час оцінювання наукових гіпотез, що пов’язано з природою кримінального процесуального права, а також істотними сутнісними відмінностями від інших галузей наукових знань. Доктринальну верифікацію здійснюють через систему критеріїв сумісності, узгодженості, телеологічної відповідності, що надають можливість оцінити не лише відсутність суперечностей з наявними знаннями, а й загалом здатність нової гіпотези до інтеграції в загальну теоретичну систему кримінального процесуального права. Акцентовано, що наукові гіпотези мають відповідати не лише змістовим доктринальним засадам, а й якісним характеристикам доктрини, головними з яких є аргументованість, доведеність й обґрунтованість. Досліджено проблему співвідношення доктринального консерватизму та наукового новаторства, що актуалізується у зв’язку з динамічним розвитком законодавства, правозастосування, новітніх технологій. Межі доктринальної верифікації визначають історичною обумовленістю доктрини, її національною специфічністю, внутрішньою неоднорідністю, зокрема через існування різних наукових шкіл, підходів, позицій. Проте постійно триває поступова трансформація доктрини під впливом переконливих наукових аргументів.

Ключові слова: доктрина; кримінальне процесуальне право; верифікація; наукова гіпотеза; правова доктрина; методологія.

Організаційно-тактичні форми документування

2026-04-09T00:26:17+00:00

Анотація. Статтю присвячено дослідженню процесу документування, основою якого є науково обґрунтована діяльність оперативних працівників щодо фіксації злочинів (фактів злочинів і злочинних дій осіб), що враховує особливості тієї сфери суспільних відносин, у якій учиняють злочини, що потребують документування. Метою статті є визначення змісту документування та виокремлення його організаційно-тактичних форм. З’ясовано, що його можуть здійснювати в процесі виявлення (та фіксації) первинної інформації, причому як до початку досудового розслідування, так і паралельно; оперативно-розшукові заходи можуть бути розпочаті до початку досудового розслідування й завершуватися в процесі його проведення, тобто початок досудового розслідування не є підставою для завершення документування. Встановлено, що документування має на меті не лише фіксацію фактів злочинів, що готуються, або фіксацію злочинних дій осіб, які готують вчинення злочину, а й виконує низку завдань під час досудового розслідування. До переліку оперативно-розшукових заходів належать також ті, що не мають аналогів із негласними слідчими (розшуковими) діями, тому зміст документування шляхом проведення оперативно-розшукових заходів не дублює зміст документування, яке здійснюють у процесі забезпечення можливості виконання доручення слідчого щодо проведення таких дій. Документування є низкою взаємопов’язаних дій, які можуть не припинятися в момент завершення досудового розслідування, а продовжуються далі, але в іншому статусі. Сформульовано висновок, що до організаційно-тактичних форм документування належать: фіксація ознак злочину, здійснювана в процесі його виявлення та перевірки первинної інформації; фіксація злочинних дій особи, яка готується до вчинення злочину, або факту підготовки злочину; фіксація фактів злочину, здійснювана в процесі оперативно-розшукового забезпечення кримінального провадження; фіксація елементів конкретного складу злочину, здійснювана в процесі проведення негласних слідчих (розшукових) дій; фіксація злочинних дій у процесі оперативного супроводження кримінального судочинства на стадіях судового розгляду та після винесення вироку.

Ключові слова: кримінальне судочинство; стадії; оперативно-розшукове забезпечення; документування; організаційно-тактичні форми.

Стійкість організованих злочинних угруповань як міждисциплінарна категорія

2026-04-09T00:26:03+00:00

Анотація. У статті визначено проблему щодо аналізу стійкості організованих злочинних угруповань як міждисциплінарної категорії. Окреслено основні положення програмних документів щодо стратегічних напрямів протидії організованій злочинності. Виокремлено правові й інституційні результати реалізації цих програмних документів на сучасному етапі. Акцентовано, що зміст відповідних програмних документів відображає важливість й актуальність наукового забезпечення прикладної реалізації правоохоронними органами їх функцій за зазначеним напрямом роботи. Зауважено, що стійкість організованих злочинних угруповань як категорія потребує аналізу крізь призму застосування міждисциплінарного підходу. Висвітлено теоретичну й методологічну основу дослідження поставленої проблематики. Проаналізовано основні положення щодо застосування міждисциплінарного підходу в наукових дослідженнях, а також визначено його основні ознаки в межах методології сучасної науки. Стійкість як відповідну категорію, яка характеризує організовані злочинні угруповання, розглянуто переважно крізь призму кримінального права, а наявні визначення стійкості, зафіксовані в документах, що мають преюдиціальне значення для суб’єктів кримінального переслідування, не відповідають потребам наук кримінально-правового циклу, оскільки не можуть бути застосовані до окремих форм організованих злочинних угруповань у сучасних умовах. У контексті аналізу проблеми сформульовано визначення фінансової стійкості організованих злочинних угруповань, визначено умови, які характеризують їх як стійкі утворення у фінансовому аспекті. Досліджено напрями використання результатів фінансової стійкості під час здійснення кримінального переслідування. Крім того, сформульовано авторське визначення психологічної стійкості таких угруповань під час здійснення кримінального переслідування. Виокремлено злочинні угруповання, для яких такий показник є доволі високим. Визначено основні напрями використання даних щодо психологічної стійкості на стратегічному й тактичному рівнях здійснення кримінального переслідування.

Ключові слова: організована злочинність; організовані злочинні угруповання; стійкість; фінансова стійкість; психологічна стійкість; негласні заходи; кримінальне переслідування; досудове розслідування; стратегічне й тактичне планування кримінального переслідування.

Сучасний стан і напрями розвитку криміналістичного забезпечення кримінального провадження

2026-04-09T00:25:48+00:00

кримінального провадження

Анотація. Ефективність реалізації завдань кримінального провадження безпосередньо залежить від належного забезпечення процесу досудового розслідування та судового розгляду криміналістичними засобами, методами, прийомами, тобто системного й комплексного криміналістичного забезпечення. Статтю присвячено з’ясуванню характеристики криміналістичного забезпечення кримінального провадження за сучасних умов. Криміналістичне забезпечення кримінального провадження спрямовується на роботу з різноманітними джерелами криміналістично значущої інформації, охоплює як традиційні, перевірені багаторічною теорією і практикою, криміналістичні засоби та прийоми, так і криміналістичні інновації, які ґрунтуються на найкращих нових національних досягненнях науки і практики та запозичені з передового досвіду іноземних держав. Поняття «криміналістичне забезпечення» в теоретичному аспекті може бути схарактеризовано як окреме вчення науки криміналістики, що спрямоване на формування наукового підґрунтя застосовуваним криміналістичним засобам, методам і прийомам діяльності за динамічних умов, пов’язаних зі змінами законодавства, розвитком науково-технічного прогресу, виконанням актуальних завдань суспільства задля досягнення мети кримінального провадження. У практичному аспекті йдеться про застосування криміналістичних засобів, методів і прийомів діяльності в кримінальному провадженні, що реалізують сторона обвинувачення, сторона захисту та суд як орган правосуддя. Власне криміналістичне забезпечення складається з теоретичної основи, яку становить загальна теорія криміналістики, і трьох структурних елементів, а саме: криміналістичної техніки (техніко-криміналістичне забезпечення), криміналістичної тактики (тактико-криміналістичне забезпечення) і криміналістичної методики (методико-криміналістичне забезпечення). Криміналістичне забезпечення кримінального провадження реалізується як під час досудового розслідування, так і судового розгляду.

Ключові слова: криміналістичне забезпечення; криміналістична техніка; криміналістична тактика; криміналістична методика; кримінальне провадження; технічні засоби; тактичний прийом; психологічний контакт; сліди кримінального правопорушення.

Криміналістична характеристика осіб, які вчиняють шахрайства щодо родичів зниклих безвісти під час російсько-української війни

2026-04-09T00:25:35+00:00

Анотація. Повномасштабна агресія Російської Федерації на Україну спричинила появу нових видів шахрайства, спрямованих проти родичів і близьких зниклих безвісти, їх розслідування є надзвичайно складним завданням. У низці ситуацій кримінальні провадження не доходять до суду або завершуються без обвинувальних вироків. Виникає потреба в розробленні сучасних наукових підходів для покращення розслідування, зокрема шляхом дослідження криміналістичної характеристики осіб, які вчиняють шахрайські дії проти родичів і близьких військовослужбовців, які зникли безвісти. Це значно підвищить ефективність роботи правоохоронних органів у відповідній сфері та сприятиме стабільності правопорядку в суспільстві, створюючи атмосферу довіри до системи захисту й забезпечуючи відчуття безпеки та захищеності громадян від шахрайських дій такого характеру. Метою статті є дослідження особливостей криміналістичної характеристики осіб, які вчиняють шахрайства стосовно близьких і родичів зниклих безвісти під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації. Практичне значення статті полягає у визначенні типової криміналістичної характеристики шахраїв, що слугує основою для вдосконалення не лише методів розслідування таких злочинів, а й заходів профілактики та організаційної протидії. Узагальнений портрет шахрая, який вчиняє шахрайство стосовно рідних або близьких військовополонених чи зниклих безвісти, дає змогу ефективніше виявляти таких осіб і вдосконалювати підходи до їх відстеження та викриття. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні криміналістичної характеристики осіб, які вчиняють шахрайства стосовно родичів зниклих безвісти. Розроблена узагальнена криміналістична характеристика такого типу шахраїв дає змогу створити детальніший соціально-психологічний портрет злочинця, виявити специфіку поведінки й мотивів, а також спрямувати зусилля на розроблення ефективних методів для його виявлення. Це своєю чергою буде сприяти підвищенню ефективності роботи правоохоронних органів у розслідуванні зазначених злочинів.

Ключові слова: незаконна вигода; особа злочинця; електронно-обчислювальна техніка; маніпуляція; жертва; близька особа; військовослужбовець.

Застосування спеціальних знань у розслідуванні злочинів, пов’язаних з інформаційною агресією

2026-04-09T00:25:22+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексний теоретико-прикладний аналіз застосування спеціальних знань у розслідуванні злочинів, пов’язаних з інформаційною агресією, передбачених ст. 436, 436-1, 436-2 Кримінального кодексу України. Обґрунтовано, що предмет посягання в таких провадженнях має «подвійну» природу: з одного боку, це інформаційний продукт (текст, аудіо-, відеоматеріал, креолізований контент, символіка), а з іншого – цифровий носій та комунікаційне середовище його поширення (соціальні мережі, месенджери, платформи, облікові записи, пристрої, метадані), що суттєво ускладнює доказування та потребує системного залучення спеціальних знань. Під час аналізу судових вироків визначено типові напрями використання спеціальних знань у формуванні доказів, зокрема: встановлення змістової спрямованості висловлювань (наявності закликів, виправдовування, заперечення чи глорифікації), ідентифікація забороненої символіки, доказування публічності в цифровому середовищі, зв’язок контенту з конкретним акаунтом/пристроєм, а також реконструкція повторності чи множинності інформаційних дій. Висвітлено роль судово-лінгвістичних і комплексних психолого-лінгвістичних експертиз як ключового інструменту дослідження сенсу висловленого в публічному просторі в умовах наративної та контекстуальної природи пропагандистських повідомлень, де кримінально-правове значення часто має не буквальна згадка держави-агресора, а відтворення типових пропагандистських лозунгів. акцентовано на проблемі неочевидності меж компетенції експерта й суду, коли формулювання запитань або висновків наближаються до правової кваліфікації, а також на вразливості методологічної прозорості експертних підходів у частині джерел тлумачення і відтворюваності процедур. Сформульовано практичні рекомендації щодо оптимізації взаємодії слідчого, спеціаліста та експерта, стандартизації фіксації цифрових доказів, коректного формулювання експертних завдань і зниження ймовірності призначення додаткових чи повторних експертиз у провадженнях цієї категорії.

Ключові слова: національна безпека; протидія злочинності; основи миру та безпеки; судова експертиза; огляд комп’ютерних даних; судова експертиза; інформація.

Превентивна діяльність правоохоронних органів у роботі з вразливими групами населення: теоретико-правові аспекти

2026-04-09T00:25:09+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексний теоретико-правовий аналіз превентивної діяльності правоохоронних органів у роботі із вразливими групами населення. Визначено коло соціально вразливих категорій (жінки, діти, люди похилого віку, особи з інвалідністю, представники меншин тощо) й обґрунтовано необхідність спеціальної уваги поліції до їх захисту. Проаналізовано нормативно-правові засади і сучасний стан профілактичної роботи поліції України з такими групами, зокрема у сферах запобігання домашньому насильству, ювенальної превенції та забезпечення прав людини. Акцентовано, що запобігання правопорушенням щодо вразливих осіб є одним із пріоритетних завдань Національної поліції відповідно до чинного законодавства, а ефективність цієї діяльності безпосередньо залежить від рівня довіри населення та міжвідомчої співпраці. Висвітлено основні проблеми: стигматизація й недовіра, які ускладнюють звернення потерпілих по допомогу; психологічні й соціальні наслідки воєнного часу, що підвищують ризики правопорушень і віктимності серед вразливих верств. Узагальнено зарубіжний досвід, зокрема практики community policing і гендерно чутливого поліцейського сервісу, які сприяють підтримці вразливих груп. Сформульовано висновки і рекомендації щодо вдосконалення превентивної діяльності правоохоронних органів: розширення спеціалізованих підрозділів і мобільних груп, підвищення фахової підготовки поліцейських із питань роботи з вразливими категоріями, налагодження тіснішої взаємодії із соціальними службами та громадськістю, а також забезпечення неухильного дотримання прав людини під час здійснення превентивних заходів.

Ключові слова: вразливі групи населення; превентивна діяльність; профілактика правопорушень; Національна поліція; домашнє насильство; ювенальна превенція; права людини.

Конституціоналізація способів захисту права власності: позов про визнання крізь призму принципу верховенства права

2026-04-09T00:24:56+00:00

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена процесом конституціоналізації приватного права в Україні, що виявляється в посиленні впливу конституційних принципів верховенства права, юридичної визначеності, пропорційності й ефективного судового захисту на цивільно-правові механізми, зокрема на позов про визнання права власності. Умови оновлення процесуального законодавства, формування практики Верховного Суду та євроінтеграційні зобов’язання України актуалізують необхідність аналізу трансформації цього позову з традиційного речово-правового засобу в універсальний інструмент усунення правової невизначеності щодо належності суб’єктивного права. Основні результати дослідження засвідчують, що визнання права є універсальним механізмом захисту суб’єктивних прав, передбаченим ст. 16 Цивільного кодексу України, який забезпечує ефективний захист інтересів власників прав, створює правову основу для протидії порушенням і сприяє законному відновленню порушених прав. У контексті конституціоналізації приватного права принцип верховенства права вимагає, щоб будь-який спосіб захисту був ефективним, доступним й усував правову невизначеність. Позов про визнання права власності (ст. 392 Цивільного кодексу України) набуває універсального характеру, поєднуючи реально-правові та зобов’язально-правові елементи залежно від виду спірних відносин. Відсутність активного порушення чи прямого спору не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки його метою є відновлення правової визначеності та стабільності майнових відносин. Практика Європейського суду з прав людини підтверджує, що держава зобов’язана забезпечувати реальний механізм судового визнання права при втраті документів чи сумнівах у реєстрації, оскільки це є частиною позитивних зобов’язань щодо ефективного захисту права власності (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції). Аналіз доктрини та судової практики засвідчує, що позов про визнання права власності виконує функції усунення правової невизначеності, підтвердження легітимних очікувань учасників обороту та стабілізації майнових відносин. Він застосовується як у абсолютних, так і у відносних правовідносинах, а також для захисту законного, хоча й незареєстрованого власника, зокрема при відмові в реєстрації через відсутність документів. Практична цінність роботи полягає в обґрунтуванні універсального характеру позову про визнання права власності як конституціоналізованого інструменту захисту, що дозволяє уніфікувати підходи судів до його застосування. Пропозиції щодо визнання права власності при втраті документів чи сумнівах у реєстрації без активного порушення сприяють гармонізації національного законодавства зі стандартами ЄСПЛ та забезпеченню реального захисту майнових прав.

Ключові слова: конституціоналізація приватного права; верховенство права; правове регулювання; захист права власності; цивільне законодавство; господарське законодавство; судова практика.

Правові й організаційні засади державної політики у сфері внутрішніх справ

2026-04-09T00:24:43+00:00

Анотація. У статті здійснено спробу осмислити проблематику сфери внутрішніх справ, що залишається актуальним завданням правової науки, з огляду на перманентність процесів державного розвитку, тенденції євроінтеграційних процесів, вплив глобальних трансформацій у системі світового порядку. Зазначено, що фактор збройної агресії проти України з боку російської федерації змушує продовжувати активні пошуки оптимальних форм здійснення державної влади, зокрема в безпековому секторі, а саме у сфері внутрішніх справ. Характеризуючи правові й організаційні засади функціонування окремих соціальних сфер, доводиться констатувати неузгодженість методології з пізнавальними завданнями, що ставлять дослідники різних галузей знань. Встановлено, що, висвітлюючи організаційний контекст досліджуваного явища, автори здебільшого обмежуються правовим змістом проблеми, що є суттєвою помилкою. Опис нормативного матеріалу також не дає підстав вважати, що в такий спосіб висвітлено правові засади. Засадничий рівень переважно не виокремлюється ні в правовій, ні в організаційній характеристиці предмета. Методологічна ідея цієї статті – урахувати зворотний зв’язок між змістом державної політики та потребами розвитку соціуму, що водночас дає змогу виокремити засади цієї політики. Однак це можливо лише в умовах функціонування правової держави та громадянського суспільства, де панують демократія, свобода, рівність, справедливість, верховенство права. У цьому контексті державна політика набуває аксіологічного значення, адже правові цінності стають ціннісним орієнтиром під час формування та реалізації державної політики. Організаційний аспект функціонування сфери внутрішніх справ ґрунтується на комплексі елементів, що дають змогу сформувати її організаційну модель. Констатовано, що найдискусійнішим елементом сфери внутрішніх справ у правовій науці є суб’єктний елемент, оскільки у вузькому значенні цю сферу ототожнюють зі сферою діяльності органів правопорядку. Неоднозначно науковці трактують й інші засадничі елементи організаційної основи, проте за результатами здійснених узагальнень аргументовано можливість до організаційних засад також віднести такі елементи, як функції та завдання, структура явища, планування, координація, правова основа тощо.

Ключові слова: сфера внутрішніх справ; соціальні потреби й інтереси; верховенство права; права та свободи людини; правопорядок; правові засади діяльності; принципи права; організаційні засади діяльності.

Можливості мистецтвознавства в розслідуванні контрабанди культурних цінностей

2026-04-09T00:24:30+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексний теоретико-прикладний аналіз можливостей мистецтвознавства в криміналістичному забезпеченні розслідування контрабанди культурних цінностей. Обґрунтовано, що предмет посягання в таких провадженнях має подвійний характер (матеріальний об’єкт і носій культурної/історичної цінності), що зумовлює підвищену складність доказування та необхідність системного застосування спеціальних знань у галузі мистецтва. Висвітлено зміст мистецтвознавчих знань як наукової основи атрибуції творів, встановлення авторства, часу й місця створення, автентичності, стану збереженості, культурної значущості та вартості об’єктів. Запропоновано диференціювати форми застосування таких знань у розслідуванні контрабанди культурних цінностей за критерієм процесуальної регламентації на процесуальні (судово-мистецтвознавча експертиза; участь спеціаліста в слідчих (розшукових) діях; забезпечення належної фіксації, пакування й транспортування об’єктів) і непроцесуальні (консультації, попередні дослідження, інформаційно-довідкові перевірки за музейними, архівними, каталогізаційними та міжнародними базами даних тощо). На підставі аналізу правозастосовної практики висвітлено поетапність використання мистецтвознавчих компетенцій у типових слідчих ситуаціях: від первинної ідентифікації предмета в зоні митного контролю до отримання висновку експерта, а також необхідність комплексного поєднання мистецтвознавчих і суміжних експертних досліджень (зокрема технічного дослідження документів) для спростування версій сторони захисту. Акцентовано на потребі розмежування державної експертизи культурних цінностей і судової мистецтвознавчої експертизи, а також консультативно-орієнтаційної діяльності мистецтвознавця. Сформульовано практичні рекомендації щодо оптимізації взаємодії слідчого, спеціаліста та експерта, коректного формулювання експертних завдань і зниження вірогідності призначення додаткових чи повторних експертиз.

Ключові слова: мистецтвознавець; слідча (розшукова) дія; мистецтвознавча експертиза; археологічна знахідка; ікона.

Досвід країн ЄС щодо застосування поліцейських заходів примусового характеру

2026-04-09T00:24:17+00:00

Анотація. У статті проаналізовано досвід країн Європейського Союзу щодо застосування поліцейських заходів примусового характеру. Систематизовано й узагальнено досвід Великої Британії, Німеччини, Франції, Польщі, Словенії, Данії щодо застосування поліцейських заходів примусового характеру. Акцентовано, що ґрунтовний аналіз зарубіжного досвіду є критично важливим етапом, який дає змогу адаптувати та впровадити найефективніші здобутки в українську правову площину. Вивчення позитивних прикладів зарубіжних країн не лише стимулюватиме наукову спільноту та суб’єктів законодавчої ініціативи до розроблення нових проєктів у цій сфері, а й слугуватиме практичним орієнтиром для розв’язання актуальних проблем на основі вже апробованих в інших юрисдикціях методах. Констатовано, що в умовах сучасного вектору інтеграції України до європейського простору постає нагальна потреба в імплементації відповідних стандартів Євросоюзу в діяльність інститутів публічної влади, зокрема щодо застосування поліцейських заходів примусового характеру. За результатами аналізу запропоновано зосередити увагу на таких надбаннях з досвіду окремих країн, як: необхідність регламентування в законах і підзаконних нормативно-правових актах діяльності Національної поліції України у сфері застосування заходів адміністративного примусу зі встановленням чіткого порядку їх застосування, зокрема завдяки аналізу судової практики (Словенія); необхідність створення окремого органу державної виконавчої влади щодо надання оцінки ефективності застосування Національною поліцією України заходів адміністративного примусу, а також розгляду скарг на дії працівників Національної поліції під час реалізації заходів адміністративного примусу (Велика Британія, Німеччина); необхідність розроблення Порядку застосування поліцейськими примусових заходів, у якому передбачити введення принципу градації заходів адміністративного примусу (поступового застосування в певній ситуації передбачених законодавством заходів адміністративного примусу), а також чіткі критерії та етапи для застосування заходів адміністративного примусу (Франція) тощо.

Ключові слова: примус; поліцейські заходи примусу; зарубіжний досвід; фізичний вплив; вогнепальна зброя.

Координаційна діяльність слідчого під час розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством

2026-04-09T00:24:04+00:00

Анотація. Раціональне узгодження дій між підрозділами Національної поліції України є не лише важливою формою функціонування, а й необхідною для досягнення загальної мети, тобто забезпечення правопорядку та протидії кримінально протиправним виявам у суспільстві. У юридичній науці таку діяльність називають взаємодією. Актуальність статті обумовлена тим, що саме в досліджуваній категорії кримінальної протиправності інформацією про перебіг насильницьких відносин у родині, поведінку й особистісні характеристики членів родини тощо володіє значна кількість як структурних підрозділів Національної поліції України, так й інших суб’єктів виконавчої влади. Тому завданням слідчого є не лише отримати таку інформацію, а й забезпечити належну координацію між ними з метою її ретельного аналізу та вивчення, формування тактики розслідування та доказової бази. Метою статті є визначення основних ролей та функцій окремих підрозділів під час розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, а також тактико-організаційних засад з об’єднання слідчим можливостей кожного з учасників взаємодії у виявленні та дослідженні доказової інформації. Для досягнення цієї мети було використано метод юридичної герменевтики для аналізу законодавчих актів і судових рішень з питань розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством; також було використано метод декомпозиції – для деталізації можливих способів отримання поліцейськими інформації щодо вчиненого кримінального правопорушення. За результатами дослідження було визначено форми (процесуальну та непроцесуальну) такої взаємодії, а також її напрями, що обумовлені видом кримінального правопорушення як результатом домашнього насильства, а також функціональними положеннями конкретного суб’єкта.

Ключові слова: взаємодія; планування розслідування; превенція; потерпілий; збирання доказів.

Диференціація відповідальності за корупційні правопорушення в умовах воєнного стану крізь призму міжнародних стандартів

2026-04-09T00:23:49+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексне дослідження питання диференціації кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення в умовах воєнного стану крізь призму міжнародних стандартів і завдань зовнішньої кримінально-правової політики України. Обґрунтовано, що в особливий період корупція трансформується з управлінської девіації у фактор прямої загрози обороноздатності держави, ефективному використанню міжнародної фінансової допомоги та довірі до України як суб’єкта міжнародного права, що спричиняє підвищення ступеня її суспільної небезпеки та потребу в адекватній, системно вибудуваній кримінально-правовій реакції. На підставі аналізу доктринальних підходів до розуміння диференціації кримінальної відповідальності та судової практики Вищого антикорупційного суду за 2025–2026 роки обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення спеціальних критеріїв підвищеної суспільної небезпеки корупційних правопорушень в умовах воєнного стану, а також визначення чітких меж застосування положень про призначення більш м’якого покарання на підставі угоди про визнання винуватості. Доведено, що наявна практика демонструє двополюсний характер диференціації: від істотного пом’якшення покарання за умови активної співпраці з правоохоронними органами – до суворої кримінально-правової реакції у випадках посягання на фундаментальні інститути держави. Сформульовано висновок, що формування системної, доктринально обґрунтованої моделі диференціації відповідальності за корупційні правопорушення в умовах воєнного стану має ґрунтуватися на принципах пропорційності, справедливості, ефективності та невідворотності покарання, відповідати міжнародним антикорупційним стандартам і забезпечувати баланс між потребами національної безпеки й вимогами правової визначеності. Реалізація запропонованих підходів сприятиме підвищенню узгодженості кримінально-правової політики України та зміцненню її міжнародної правової репутації.

Ключові слова: корупційні правопорушення; зовнішня кримінально-правова політика України; кримінальна відповідальність; міжнародне співробітництво; корупція; невідворотність покарання; суспільна небезпека.

Функції інформаційно-правового забезпечення професійної підготовки персоналу ДКВС України в умовах цифрової трансформації

2026-04-09T00:23:36+00:00

Анотація. Статтю присвячено комплексному дослідженню інформаційно-правового забезпечення професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України в умовах інтенсивної цифровізації публічної влади та модернізації механізмів виконання кримінальних покарань. Висвітлено зміст основних функцій інформаційно-правового забезпечення, зокрема нормативно-регламентуючої, інформаційно-координаційної, контрольно-аналітичної, освітньо-пізнавальної та виховної, а також схарактеризовано їхню роль у формуванні професійних компетентностей персоналу. Увагу зосереджено на аналізі впливу інформаційних технологій на підвищення якості освітнього процесу, оптимізацію управління знаннями та забезпечення доступу до актуальної правової інформації. У роботі акцентовано на необхідності консолідації інформаційних потоків у пенітенціарній системі, інтеграції електронних ресурсів, автоматизації рутинних процедур і впровадженні цифрових інструментів у систему підготовки та підвищення кваліфікації персоналу. Обґрунтовано, що формування цифрової інформаційно-правової інфраструктури є ключовою умовою ефективності професійної діяльності працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, забезпечує прозорість і підзвітність, а також сприяє дотриманню принципів законності, гуманізму та прав людини. На основі узагальнення сучасних нормативно-правових актів, наукових підходів і практичних прикладів визначено перспективні напрями розвитку інформаційно-правового забезпечення, зокрема розширення можливостей електронного навчання, цифрову уніфікацію довідкових та методичних ресурсів, підвищення рівня кібербезпеки та захисту персональних даних. Сформульовано висновок про те, що модернізація інформаційно-правового забезпечення має стати фундаментом реформування системи професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України та важливим чинником адаптації пенітенціарної системи до європейських стандартів.

Ключові слова: інформаційне право; професійна підготовка; Державна кримінально-виконавча служба України; цифровізація; правове регулювання; інформаційні технології.

Злочини у сфері надання професійної правничої допомоги: особливості предмета доказування

2026-04-09T00:23:23+00:00

допомоги: особливості предмета доказування

Анотація. У статті здійснено комплексний аналіз злочинів у сфері надання професійної правничої допомоги крізь призму особливостей предмета доказування в кримінальних провадженнях цієї категорії. Висвітлено специфіку таких кримінальних правопорушень як об’єкта криміналістичного та кримінального процесуального дослідження, з огляду на їх підвищену суспільну небезпечність, зумовлену потенційним впливом на реалізацію права на захист, доступ до правосуддя та довіру до інститутів правничої професії. Узагальнено доктринальні підходи до розуміння предмета доказування як системи юридично значущих обставин, визначених ст. 91 КПК України, обґрунтовано необхідність його індивідуалізації залежно від диспозиції відповідної норми КК України та професійного контексту вчинення діяння. Запропоновано класифікацію злочинів у сфері надання професійної правничої допомоги за підгрупами, що відрізняються суб’єктним складом, способом посягання та механізмом заподіяння шкоди, висвітлено, як ці відмінності впливають на межі доказування та допустимість доказів. Доведено, що предмет доказування в таких провадженнях має комплексний і багаторівневий характер. Запропоновано авторську структуризацію предмета доказування для цієї категорії кримінальних проваджень за основними блоками: обставини події; обставини спеціального професійного статусу суб’єкта; обставини суб’єктивної сторони; обставини порушення процедур та їх істотності; обставини шкоди і причинового зв’язку, а також окреслено криміналістично значущі відомості, що орієнтують розслідування. Сформульовано висновок, що запропонована модель сприяє підвищенню повноти та якості доказування, оптимізації планування розслідування і формуванню практико орієнтованих рекомендацій із забезпеченням балансу між невідворотністю відповідальності та гарантіями незалежності правничої діяльності.

Ключові слова: правнича допомога; предмет доказування; право на захист; захисник особи; втручання в діяльність.

Організація розслідування злочинів проти правосуддя, вчинених професійними учасниками судочинства

2026-04-09T00:23:10+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексне теоретико-прикладне дослідження особливостей організації досудового розслідування злочинів проти правосуддя, учинених професійними учасниками судочинства. Висвітлено криміналістично значущі особливості цієї категорії кримінальних правопорушень, зумовлені спеціальним суб’єктом, інтелектуально-документальним способом учинення, підвищеним рівнем латентності та активною протидією розслідуванню. Узагальнено характерні риси механізму злочинної діяльності та слідової картини, у якій домінують процесуальні документи й цифрові дані, що потребує посиленого аналітичного компонента доказування та логіко-правової перевірки формально правомірних рішень на предмет їх протиправної спрямованості. Обґрунтовано, що планування й організація розслідування в таких провадженнях набувають важливого значення, забезпечуючи керованість процесу доказування, раціональний розподіл ресурсів, дотримання розумних строків і процесуальну стійкість отриманих результатів. У статті розкрито багаторівневу модель організації розслідування, що поєднує загальносистемний, управлінський, методичний і тактичний рівні, визначено їх практичне значення для нейтралізації професійної протидії спеціального суб’єкта. Окреслено роль прокуратури як суб’єкта не лише процесуального керівництва, а й забезпечення легітимності та неупередженості розслідування за наявності ризиків конфлікту інтересів і корпоративної солідарності. Визначено ключові організаційні пріоритети, яких слід дотримуватися під час розслідування: спеціалізації слідчих і формування стабільних слідчих груп; обмеження доступу до матеріалів; посилення інформаційної безпеки; аналітичного супроводу; стандартизації процедур обліку, руху й зберігання матеріалів; ефективної взаємодії з оперативно-технічними та експертними підрозділами; внутрішнього контролю якості й строків.

Ключові слова: кримінальна юстиція; правоохоронний орган; досудове розслідування; сторона обвинувачення; принцип організації.

Особливості використання спеціальних криміналістичних знань під час розслідування кримінальних правопорушень за гарячими слідами: теорія та практика

2026-04-09T00:22:57+00:00

Анотація. У статті досліджено теоретичні та практичні аспекти використання спеціальних криміналістичних знань під час розслідування кримінальних правопорушень за гарячими слідами. З’ясовано, що залучення спеціалістів, які володіють науково-технічними знаннями й практичними навичками, дає змогу перевіряти достовірність первинної інформації, підтверджувати або спростовувати слідчі версії та системно структурувати результати аналізу. Висвітлено проблеми правового, тактичного й організаційного забезпечення ефективності використання спеціальних знань, зокрема чітке визначення ролей експертів і спеціалістів, порядку їх залучення та фіксації результатів роботи, що мінімізує ризики визнання доказів недопустимими. Увагу зосереджено на застосуванні циклу OODA (Observe – Orient – Decide – Act) для оперативного прийняття рішень у динамічних умовах, що підвищує ситуаційну обізнаність та ефективність дій слідчих і аналітиків на місці події, охоплюючи оцінку стійкості гарячих слідів з пріоритетністю їх фіксації. Проаналізовано категорії гарячих слідів за стійкістю (нестійкі, малостійкі, умовно стійкі), їх фізичну, хімічну, біологічну, ситуаційну природу та специфіку фіксації, а також цифрові сліди, які належать до умовно-стійких і потребують правильного збереження для забезпечення доказової цінності. Висвітлено роль спеціаліста-криміналіста в забезпеченні техніко-криміналістичного супроводу розслідування, збору й аналізу доказів на місці події, а також взаємодію з оперативним підрозділом кримінального аналізу, що надає можливість оперативно й комплексно реагувати на ситуацію на місці події. Акцентовано, що ефективність розслідування за гарячими слідами залежить від інтеграції наукових знань, практичних навичок, тактичних дій і процесуальної визначеності, що забезпечує своєчасне та правильне застосування спеціальних знань у кримінальному провадженні та сприяє формуванню логічно обґрунтованої доказової бази.

Ключові слова: криміналістичні знання; спеціаліст-криміналіст; гарячі сліди; цикл OODA; цифрові сліди; розслідування; доказова інформація; кримінальний аналіз.

Деякі питання призначення та використання результатів ревізії під час розслідування розкрадання бюджетних коштів службовими особами органів місцевого самоврядування

2026-04-09T00:22:44+00:00

Анотація. Статтю присвячено аналізу теоретико-правових і прикладних особливостей ревізії як форми фінансового контролю та джерела доказів у кримінальному провадженні за фактами розкрадань бюджетних коштів службовими особами органів місцевого самоврядування. Акцентовано на питанні невизначеності ревізії як конкретної форми використання спеціальних знань. Характерною ознакою ревізії, яка виокремлює її серед інших методів контролю, визначено аналіз стану виконаних господарських операцій на основі фіксованої інформації з огляду на їх законність, достовірність і рентабельність (економічну доцільність). З’ясовано, що під час планових документальних ревізій здійснюється аналіз всієї фінансово-господарської діяльності об’єкта, що перевіряється. Натомість ревізія, ініційована правоохоронним органом, є засобом отримання інформації про фактичні обставини події, якій можуть бути притаманні ознаки кримінального правопорушення. Узагальнено, що предметом ревізії в органах місцевого самоврядування є документально відображені в системі обліку фактичні дані, що відображають стан дотримання (або порушення) вимог законодавства в частині виконання місцевого, районного, обласного бюджетів, а також засвідчують правомірність витрачання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій і повноважень місцевого самоврядування. Сформульовано типовий перелік питань спеціалісту-ревізору під час проведення ініційованої слідчим ревізії в кримінальному провадженні за фактами розкрадання бюджетних коштів службовими особами органів місцевого самоврядування. Дістало подальшого розвитку положення про необхідність внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України в частині визначення процесуального статусу ревізії, підстав і порядку її призначення в межах кримінального провадження на етапі досудового розслідування.

Ключові слова: ревізія; форма контролю; документальна перевірка; фактична перевірка; розслідування; кримінальне провадження; бюджетні кошти; орган місцевого самоврядування.

Ризики порушення адвокатської таємниці під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій

2026-04-09T00:22:31+00:00

Анотація. В Україні дедалі частіше фіксують випадки ініціювання слідчих органів проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо адвокатів, що обґрунтовується потребами розслідування. Такі дії нерідко проводяться з порушенням принципів верховенства права, адвокатської таємниці й процесуального статусу захисника. Це ставить під загрозу права адвоката й підриває ефективність функціонування всієї системи правосуддя. Недостатнє забезпечення державою гарантій збереження адвокатської таємниці призводить до того, що іноді правоохоронні органи уникають процесу санкціонованого обшуку, вдаючись до негласних слідчих заходів, наприклад, прослуховування розмов між адвокатом і клієнтом. Відсутність ефективних механізмів у законодавстві для запобігання втручанню в адвокатську діяльність шляхом проведення негласних слідчих (розшукових) дій може стати підґрунтям для масштабних порушень принципу рівності сторін і права на захист. Дослідження проведено з використанням діалектичного підходу до пізнання правової дійсності для аналізу сутності гарантій, спрямованих на заборону втручання в приватне спілкування адвоката з клієнтом і збереження адвокатської таємниці. Застосування системно-структурного методу допомогло визначити загальну структуру роботи, що забезпечило ефективне виконання поставлених завдань дослідження. З’ясування меж допустимості негласних слідчих (розшукових) дій щодо адвоката, аналіз судової практики та розроблення чітких стандартів є практично необхідними для забезпечення гарантій правового статусу захисника в умовах сучасного кримінального провадження. Розглянуто рішення Конституційного Суду України, практики Європейського суду з прав людини та рекомендації Ради адвокатів України. Встановлено прогалини в чинному законодавстві, що інколи використовують для отримання конфіденційної інформації. Захист професійної таємниці адвоката потребує коригування правового регулювання негласних слідчих (розшукових) дій щодо адвокатів шляхом адаптації законодавства до стандартів євроінтеграції України відповідно до практики Європейського суду з прав людини.

Ключові слова: захисник; досудове розслідування; правові гарантії адвокатської діяльності; професійна таємниця; вдосконалення нормативно-правової бази.

Правові засади інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань

2026-04-09T00:22:12+00:00

Анотація. У статті досліджено правові засади інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань як одного з основних правоохоронних органів України. Проаналізовано теоретичні підходи до розуміння інформаційно-аналітичного забезпечення, визначено його місце в механізмі реалізації правоохоронної функції держави. Розглянуто систему нормативно-правових актів, що регламентують інформаційну й аналітичну діяльність Державного бюро розслідувань, а також окреслено проблемні аспекти правового регулювання в цій сфері. Доведено, що чинне законодавство України характеризується фрагментарним підходом до регламентації інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань. На відміну від законів, що регулюють діяльність Національної поліції України, Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Закон України «Про Державне бюро розслідувань» не містить системного визначення ані поняття інформаційно-аналітичного забезпечення, ані його місця в структурі повноважень цього органу. Порівняльно-правовий аналіз із Законом України «Про Бюро економічної безпеки України» засвідчив, що інформаційно-аналітичну діяльність цього органу закріплено на рівні закону з визначенням принципів її здійснення, гарантій захисту інформації та меж втручання в права людини. Такий підхід забезпечує єдність правозастосовної практики й підвищує рівень інституційної спроможності Бюро економічної безпеки України. Запропоновано основні напрями вдосконалення Закону України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема: визначення на законодавчому рівні поняття та завдань інформаційно-аналітичного забезпечення; закріплення відповідних повноважень Державного бюро розслідувань; визначення суб’єктів аналітичної діяльності та принципів її здійснення; встановлення гарантій захисту інформації та прав людини; а також надання повноважень щодо деталізації відповідних положень у підзаконних нормативно-правових актах. Реалізація запропонованих змін сприятиме формуванню цілісної та узгодженої системи правового регулювання інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань, підвищенню ефективності його функціонування й наближенню національного законодавства до сучасних європейських стандартів у сфері правоохоронної діяльності. Запропоновані зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» мають комплексний характер і спрямовані на підвищення ефективності інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Бюро, усунення правової невизначеності та забезпечення дотримання принципу верховенства права.

Ключові слова: інформаційно-аналітичне забезпечення; правоохоронні органи; Державне бюро розслідувань; правове регулювання; інформаційна діяльність.

Кримінальна відповідальність за контрабанду товарів у законодавстві зарубіжних держав: порівняльно-правовий аналіз

2026-04-09T00:21:59+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексний порівняльно-правовий аналіз кримінально-правових підходів до протидії товарній контрабанді в законодавстві України й окремих зарубіжних держав. Актуальність дослідження зумовлена тим, що на сучасному етапі державотворення проблема незаконного переміщення товарів через митний кордон набуває особливого значення в контексті забезпечення економічної безпеки держави, стабільності фінансової системи й ефективного функціонування митних інституцій. Контрабанда товарів становить складне соціально-економічне та правове явище, яке негативно позначається на розвитку національної економіки, спричиняє значні втрати державного бюджету внаслідок несплати митних платежів і податків, спотворює конкурентне середовище на внутрішньому ринку та сприяє поширенню тіньових економічних процесів. У цьому контексті кримінально-правові засоби реагування розглядають не лише як інструмент притягнення винних осіб до відповідальності, а і як важливий превентивний механізм детінізації економічних відносин, зміцнення фіскальної дисципліни та забезпечення належного функціонування системи митного контролю. У статті досліджено особливості кримінально-правового регулювання відповідальності за контрабанду в законодавстві низки європейських держав, зокрема Польщі, Сербії, Словаччини, Словенії, Хорватії, Чорногорії, Болгарії, Швейцарії, Данії та Нідерландів. Встановлено, що в більшості з цих країн зберігається кримінально-правова модель протидії контрабанді, хоча її нормативне оформлення може суттєво відрізнятися залежно від особливостей національної правової системи. У деяких державах відповідні склади кримінальних правопорушень закріплено безпосередньо в кримінальних кодексах, натомість в інших випадках вони містяться в спеціальному фіскальному або митному законодавстві. На підставі порівняльного аналізу з’ясовано, що сучасні європейські моделі криміналізації контрабанди товарів вирізняються поєднанням різних правових механізмів реагування: кримінально-правових, адміністративних і фіскальних. Увагу зосереджено на спеціальних кримінально-правових заходах, таких як конфіскація предметів правопорушення або транспортних засобів, використаних для переміщення контрабандних товарів.

Ключові слова: контрабанда; кримінальна відповідальність; порівняльно-правовий аналіз; міжнародне законодавство; економічна безпека; кваліфікуючі ознаки; правозастосовна практика; зарубіжний досвід.