Наука і правоохорона

Доказування статусу «вора в законі» в кримінальному провадженні України: процесуальні проблеми та судова практика

2026-07-20T01:02:45+00:00

Анотація. Статтю присвячено комплексному аналізу проблем доказування статусу особи як «вора в законі» в кримінальному провадженні України в умовах нормативної невизначеності відповідної кримінально-правової конструкції. Актуальність дослідження зумовлена впровадженням у кримінальне законодавство категорії суб’єкта підвищеного злочинного впливу й браком чітких законодавчих критеріїв, які давали б змогу однозначно встановити наявність такого статусу із застосуванням традиційних процесуальних механізмів. Метою статті є визначення меж і можливостей процесуального доведення статусу «вора в законі», а також виявлення ризиків підміни доказування субкультурними уявленнями або оцінюванням репутації особи. Методологічну основу дослідження становлять формально-юридичний, системний, функціональний і порівняльно-правовий методи, а також аналіз судової практики й узагальнення сучасних наукових підходів до вивчення організованої злочинності. Посилену увагу спрямовано на співвідношення кримінально-правових і кримінально-процесуальних аспектів встановлення статусу, ролі негласних слідчих (розшукових) дій, експертних досліджень і позиції особи щодо власного статусу. За результатами дослідження обґрунтовано, що нормативна невизначеність поняття «вор у законі» спричиняє неможливість застосування класичної моделі доказування через офіційні документи та потребує використання опосередкованої процесуальної ідентифікації статусу. Доведено, що субкультурні описи «коронацій» або інших ритуалів не можуть мати самостійної доказової сили, а встановлення статусу є допустимим лише за наявності сукупності перевірюваних фактів реальної поведінки особи, її ієрархічної ролі та фактичного впливу на інших. Наукова новизна полягає у формулюванні процесуально значущих меж доказування статусу «вора в законі» та розмежуванні допустимого встановлення соціального факту й неприпустимого статусного приписування. Практична значущість результатів полягає в можливості їх використання в діяльності органів досудового розслідування, судів і сторони захисту з метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій і стандартів справедливого судового розгляду.

Ключові слова: організована злочинність; злочинний вплив; докази; кримінальне провадження; негласні слідчі (розшукові) дії; судова експертиза; суд; захисник; обвинувачений; кримінальний процес; кримінальна відповідальність.

Криміналістичне забезпечення розслідування злочинів, учинених за участю неповнолітніх

2026-07-20T01:02:33+00:00

Анотація. У статті відображено специфіку змістового наповнення криміналістичного забезпечення розслідування злочинів, учинених за участю неповнолітніх. Обґрунтовано, що участь дитини в кримінальному провадженні як підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка є самостійною криміналістично значущою ознакою, яка впливає на механізм злочину, предмет доказування, зміст слідчих ситуацій, особливості застосування спеціальних знань, технічних засобів і тактичних прийомів. Визначено, що криміналістичне забезпечення в таких провадженнях має бути комплексним й охоплювати техніко-, тактико- та методико-криміналістичні складові. Акцентовано, що всі вони мають відповідати міжнародним стандартам правосуддя, дружнього до дитини, і забезпечувати реалізацію принципу найкращих інтересів дитини. Окреслено основні складові правосуддя, дружнього до дитини, зокрема забезпечення найкращих інтересів дитини, поваги до її гідності та прав, адаптованості комунікації, спеціалізації учасників кримінального провадження, використання спеціальних тактичних засобів, мінімізації повторної травматизації та орієнтованості на ресоціалізацію. Проаналізовано особливості застосування техніко-криміналістичних засобів у провадженнях за участю дітей. До них віднесено засоби аудіовізуальної фіксації, дистанційної комунікації, спеціально обладнані приміщення, медичні та психологічні інструменти, а також протоколи опитування, що ґрунтуються на доказових практиках. Аргументовано, що їх використання має бути спрямоване не лише на збирання доказів, а й на мінімізацію контактів дитини із системою кримінальної юстиції, недопущення вторинної віктимізації та забезпечення психологічної безпеки. Увагу зосереджено на тактичному забезпеченні розслідування. З’ясовано значення спеціальних тактичних прийомів, тактичних комбінацій, участі психолога, педагога, лікаря, законного представника, а також використання моделі Барнахус і методики «зеленої кімнати». Встановлено, що сучасне методико-криміналістичне забезпечення таких проваджень вирізняється фрагментарністю, недостатньою розробленістю рекомендацій щодо роботи з дитиною-свідком, обмеженим упровадженням міждисциплінарного підходу та слабкою адаптацією до цифрових форм злочинності.

Ключові слова: неповнолітній; дитина; правосуддя, дружнє до дитини; Барнахус; «зелена кімната»; техніко-криміналістичні засоби; тактичне забезпечення; цифрові докази; вторинна віктимізація; законний представник; правнича допомога; збирання доказів.

Теоретичні та практичні засади криміналістичного й судово-експертного забезпечення розслідування воєнних злочинів

2026-07-20T01:02:21+00:00

Анотація. Статтю присвячено комплексному теоретико-прикладному дослідженню криміналістичного та судово-експертного забезпечення розслідування воєнних злочинів в умовах воєнного стану. На підставі узагальнення сучасних підходів до криміналістичної класифікації злочинів обґрунтовано доцільність типізації окремих видів воєнних злочинів, адже вона має важливе значення для розроблення окремих криміналістичних методик розслідування. Визначено особливості застосування сучасних техніко-криміналістичних засобів, зокрема безпілотних літальних апаратів, 3D сканерів, цифрових платформ накопичення та аналізу інформації, геоінформаційних систем, засобів фото- й відеофіксації, а також спеціалізованих інформаційних систем, призначених для виявлення, збирання та фіксації слідів злочинів, обстановки на місці події, обробки матеріалів кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів. Визначено роль судових експертиз у механізмі доказування. Встановлено, що під час розслідування воєнних злочинів найбільш затребуваними є судово-медичні, молекулярно-генетичні, вибухотехнічні, військові, будівельно-технічні, ґрунтознавчі, біологічні та комп’ютерно-технічні експертизи. Обґрунтовано, що комплексне використання спеціальних знань забезпечує встановлення механізму злочину, ідентифікацію потерпілих і загиблих, визначення виду зброї, напрямку обстрілу, характеру руйнувань, джерел цифрової інформації та інших обставин, що мають значення для кримінального провадження. Увагу зосереджено на проблемах забезпечення безперервного ланцюга збереження доказів (chain of custody), верифікації цифрових матеріалів, допустимості OSINT-даних та інтеграції міжнародних стандартів у національну практику розслідування. Запропоновано напрями вдосконалення криміналістичного та судово-експертного забезпечення розслідування воєнних злочинів, серед яких: розроблення спеціалізованих методик для окремих груп злочинів; удосконалення нормативного регулювання роботи із цифровими доказами; розвиток міжвідомчої та міжнародної взаємодії; посилення матеріально-технічного забезпечення органів досудового розслідування та експертних установ; розширення використання сучасних інформаційних систем і технологій.

Ключові слова: національна безпека; криміналістична методика; криміналістичне забезпечення; воєнний злочин; тактичне забезпечення; техніко-криміналістичне забезпечення; слідча (розшукова) дія; судова експертиза.

Правова визначеність як вимога до підстав закриття кримінального провадження, проблеми класифікації та диференціації наслідків

2026-07-20T01:02:09+00:00

Анотація. У статті досліджено принцип правової визначеності як складової верховенства права в контексті нормативного регулювання підстав закриття кримінального провадження, передбачених ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України. Здійснено аналіз доктринального поділу таких підстав на реабілітуючі та нереабілітуючі, який застосовує судова практика та правова доктрина, проте він не отримав чіткого нормативного закріплення в кримінальному процесуальному законодавстві. Обґрунтовано, що брак законодавчо визначеної класифікації за наявності суттєво відмінних правових наслідків для особи, щодо якої провадження закривають, породжує стан правової невизначеності й ускладнює реалізацію процесуальних прав, зокрема права на реабілітацію, відшкодування шкоди та захист репутації. Висвітлено вимоги принципу правової визначеності в складі верховенства права, серед яких чіткість, передбачуваність, недвозначність і пропорційність у застосуванні до підстав закриття провадження. Увагу зосереджено на питанні диференціації юридичних наслідків закриття за різними підставами, зокрема залежно від можливості відшкодування шкоди, обмеження щодо доступу до публічної служби та репутаційних наслідків. Крізь призму практики Європейського суду з прав людини у справах Allen v. the United Kingdom, Sekanina v. Austria, Minelli v. Switzerland визначено вимоги до національного правопорядку щодо забезпечення особі ефективного захисту її процесуальних прав після завершення кримінального переслідування з огляду на позапроцесуальну складову презумпції невинуватості, гарантованої п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Сформульовано висновки щодо необхідності вдосконалення нормативного регулювання підстав закриття кримінального провадження в напрямі чіткої диференціації їх правових наслідків, забезпечення співмірності таких наслідків характеру підстави закриття, а також гарантування особі ефективних процесуальних засобів захисту, що відповідатиме вимогам принципу правової визначеності як елементу верховенства права.

Ключові слова: правова визначеність; верховенство права; закриття кримінального провадження; реабілітуючі та нереабілітуючі підстави; презумпція невинуватості; реабілітація; практика ЄСПЛ.

Поняття «істотна шкода» у кваліфікованому складі невиконання судового рішення та в інших складах кримінального правопорушення

2026-07-20T01:01:58+00:00

Анотація. Статтю присвячено аналізу наукових й емпіричних джерел щодо кваліфікації протиправних діянь, які спричинили істотну шкоду або інші суспільно небезпечні наслідки. Виокремлено ознаки шкоди фізичної, майнової та моральної в змісті кваліфікованого складу невиконання судового рішення і в контексті змісту таких наслідків в інших кримінальних правопорушеннях. Висвітлено проблеми правового забезпечення та правозастосовної практики кваліфікації кримінальних правопорушень, склад яких містить як кваліфікуючі ознаки наслідки різного змісту. Окреслено питання кваліфікації невиконання судового рішення, інших кримінальних правопорушень із заподіянням істотної шкоди, здійснено оцінку характеру кількісних і якісних критеріїв цього виду суспільно небезпечних наслідків учиненого протиправного діяння. У процесі дослідження увагу зосереджено на аналізі й узагальненні за результатами вивчення матеріалів судової практики кваліфікуючих ознак суспільно небезпечних наслідків у змісті складу невиконання судового рішення, самоуправства та в інших складах кримінальних правопорушень. Сформульовано узагальнене визначення поняття правового терміна «істотна шкода» в його трьох вимірах: шкода фізична, шкода майнова та шкода моральна; висловлено пропозицію щодо внесення відповідних доповнень до норм чинного кримінального законодавства. Дістали подальшого розвитку положення про необхідність передбачити нормами кримінального законодавства перелік наскрізних термінів, до яких включити оцінні поняття для визначення змісту та характеристики кримінально-правових наслідків у складі кримінальних правопорушень, зокрема визнати таким істотну шкоду. Запропонована законодавча новація сприятиме підвищенню ефективності процесу кваліфікації кримінальних правопорушень у правозастосовній діяльності.

Ключові слова: кваліфікований та особливо кваліфікований склад кримінального правопорушення; суспільно небезпечні наслідки; фізична, майнова та моральна шкода; істотна шкода; самоуправство; невиконання судового рішення.

Характеристика воєнних злочинів проти цивільного населення в умовах збройної агресії Російської Федерації

2026-07-21T01:03:16+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексне дослідження правової природи та криміналістичних ознак воєнних злочинів проти цивільного населення в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України. Проаналізовано міжнародно-правові та національні підходи до визначення воєнних злочинів, їх ознак і складу. Обґрунтовано системний характер таких злочинів, їх багаторівневу природу та зв’язок із державною політикою агресора. Воєнні злочини розглянуто як багатовимірну категорію, що поєднує елементи міжнародного, кримінального, кримінально процесуального права та криміналістики. З огляду на проведені дослідження, запропоновано визначення воєнних злочинів проти цивільного населення як суспільно небезпечних, кримінально караних діянь, що вчиняють у зв’язку зі збройним конфліктом, полягають у порушенні норм міжнародного гуманітарного права, спрямовані проти осіб, які не беруть участі в бойових діях, вирізняються системним або одиничним характером, підвищеною суспільною небезпечністю і можливістю універсального кримінального переслідування. Правова природа воєнних злочинів в Україні характеризується виходом за межі традиційного внутрішньодержавного регулювання. Вона стає транснаціональною, що виявляється у взаємодії міжнародних і національних правових механізмів, а також можливості притягнення винних осіб до відповідальності як у межах національної юрисдикції, так і в міжнародних судових інституціях. Окреслено механізм учинення воєнних злочинів проти цивільного населення, який передбачає не лише множинність форм їх вияву, а й складну системну взаємодію окремих елементів злочинної діяльності. Злочинні дії вчиняють в умовах збройного конфлікту, де поєднані різні способи впливу – збройні, репресивні, інфраструктурні, комбіновані. Воєнні злочини розглянуто як систему взаємопов’язаних дій, які реалізують у межах збройного конфлікту та спрямовані на виконання військово-політичних завдань. Висвітлено положення про системний характер воєнних злочинів, що виявляється на тактичному, оперативному та стратегічному рівнях і дає змогу розглядати їх як елемент реалізації державної політики й інструмент ведення війни Російської Федерації.

Ключові слова: воєнні злочини; цивільне населення; міжнародне гуманітарне право; агресія; кримінальна відповідальність; доказування; криміналістичні ознаки; механізм кримінального правопорушення; розслідування; кримінальне провадження.

Правовий статус учасників дорожнього руху: сучасні засади

2026-07-21T01:02:41+00:00

Анотація. У статті акцентовано на проблемах безпеки дорожнього руху, що є одним з ключових показників розвитку суспільства. Така необхідність зумовлена тим, що протягом останніх десятиліть спостерігається стрімке збільшення кількості транспортних засобів і підвищення інтенсивності руху, що призводить до збільшення кількості транспортних подій та їх негативних наслідків. Встановлено, що значна кількість транспортних засобів є частиною економіки країн, але водночас вони становлять небезпеку для життя громадян. Визначено, що потребують невідкладного розв’язання питання зниження рівня смертності внаслідок дорожньо-транспортних пригод, ступеня тяжкості їх наслідків для учасників дорожнього руху та зменшення соціально-економічних втрат від дорожньо-транспортного травматизму. Якщо розглядати учасників дорожнього руху, то предметом є автомобіль, а люди – учасники руху, між якими виникають певні відносини. Причому статус забезпечує об’єктивну потребу особистості в самореалізації, надає їй соціальні, правові, матеріальні й інші можливості, визначає варіанти поведінки в різних сферах життя. Зауважено, що лише в стадії реалізації статусу громадян виявляється його конкретний зміст, зв’язок з правовою дійсністю. Отже, призначення правового статусу слід розглядати через призму виконання учасниками дорожнього руху певних соціальних функцій у сфері виробництва, управління, побуту, дозвілля тощо. Дорожній рух як об’єкт правового регулювання формує одну з найважливіших сфер, у якій відображено інтереси держави й особистості. У цій сфері суб’єктами є всі громадяни, які реалізують суспільні інтереси або особисті потреби. Як засвідчив аналіз, передумовою економічного й соціального розвитку суспільства, запорукою безпеки життя та здоров’я громадян є дотримання учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, які передбачені чинним законодавством України. На основі виявлених проблем узагальнено, що статус обумовлює певні обов’язки учасників дорожнього руху, невиконання яких є основою притягнення їх до юридичної відповідальності.

Ключові слова: правовий статус; дорожній рух; дорожньо-транспортна пригода; безпека дорожнього руху; учасники дорожнього руху.

Структура методики судового розгляду кримінальних правопорушень проти правосуддя

2026-07-21T01:01:35+00:00

Анотація. У статті досліджено теоретичні та прикладні засади формування криміналістичної методики судового розгляду кримінальних правопорушень проти правосуддя. Обґрунтовано, що сучасний розвиток наук кримінально-правового циклу зумовлює необхідність розроблення методичних рекомендацій щодо стадії не лише досудового розслідування, а й судового провадження, яке дедалі частіше супроводжується складними конфліктними ситуаціями, активною протидією та необхідністю використання спеціальних знань. Встановлено, що кримінальні правопорушення проти правосуддя вирізняються підвищеним рівнем конфліктності, специфічним суб’єктним складом, важливою роллю процесуальної поведінки учасників, а також поширеністю тиску на суд, свідків, потерпілих, експертів, адвокатів і працівників правоохоронних органів. Проаналізовано основні наукові підходи до визначення змісту, структури та завдань криміналістичної методики судового розгляду. На підставі отриманих критичних висновків з’ясовано, що в сучасній доктрині є два основні напрями її побудови: структурно-предметний і ситуаційно-алгоритмічний. Запропоновано підхід, відповідно до якого методика має передбачати окремі блоки рекомендацій залежно від процесуальної ролі відповідного суб’єкта. Визначено основні завдання методики судового розгляду кримінальних правопорушень проти правосуддя, запропоновано її структуру. Також схарактеризовано типові судові ситуації, що можуть виникати під час судового провадження щодо кримінальних правопорушень проти правосуддя, а також виокремлено типові форми протидії та способи їх нейтралізації. Аргументовано, що розроблення криміналістичної методики судового розгляду кримінальних правопорушень проти правосуддя є перспективним напрямом розвитку криміналістики та необхідною передумовою підвищення ефективності судового провадження.

Ключові слова: правосуддя; криміналістична методика; судовий розгляд; злочин; криміналістичне забезпечення.

Адміністративно-правовий механізм реалізації соціально-економічних прав осіб з інвалідністю в Україні: проблеми пенсійного забезпечення та виклики державної політики

2026-07-21T01:01:19+00:00

Анотація. У дослідженні здійснено аналіз адміністративно-правових основ забезпечення соціально-економічних прав осіб з інвалідністю в Україні з огляду на сучасні зміни в державній соціальній політиці. Акцентовано на ролі пенсійного забезпечення як одного з провідних складників механізму реалізації соціальних гарантій цієї категорії населення. З’ясовано особливості правового регулювання процесів формування та практичної реалізації державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю. Установлено, що сучасна нормативна база не вирізняється достатньою системністю, містить окремі суперечності та не забезпечує комплексного підходу до визначення змісту й обсягу соціальних гарантій. Досліджено окремі напрями реформування пенсійної системи, реалізація яких може мати наслідком звуження гарантій для осіб з інвалідністю, зокрема представників сектору безпеки й оборони, які набули відповідного статусу внаслідок виконання службових обов’язків. Окреслено ризики застосування універсальних підходів до регулювання спеціальних пенсій без урахування особливостей їх правового статусу. Доведено, що недосконалість адміністративно-правових інструментів у цій сфері здатна породжувати не лише соціальні, а й ширші суспільно-безпекові наслідки, зокрема зниження рівня довіри до державних інститутів і вплив на мотивацію проходження служби. Узагальнено результати дослідження та запропоновано напрями вдосконалення державної політики, серед яких – запровадження диференційованих підходів до пенсійного забезпечення, підвищення рівня правової визначеності та гармонізація нормативно-правової бази.

Ключові слова: особи з інвалідністю; соціально-економічні права; адміністративно-правовий механізм; пенсійне забезпечення; державна політика; соціальний захист; ветерани; сектор безпеки й оборони.

Призначення комп’ютерно-технічної експертизи під час розслідування злочинів

2026-07-21T01:01:08+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексне дослідження організаційно-тактичних і процесуальних засад призначення комп’ютерно-технічної експертизи під час розслідування кримінальних правопорушень. Обґрунтовано, що в умовах стрімкого поширення цифрових технологій і постійного посилення ролі електронних доказів комп’ютерно-технічна експертиза набуває значення однієї з найзатребуваніших форм використання спеціальних знань у кримінальному провадженні. Встановлено, що її результати використовують не лише під час розслідування кіберзлочинів, а й у кримінальних провадженнях щодо шахрайства, фінансування тероризму, злочинів проти основ національної безпеки, поширення порнографічних матеріалів, передачі відомостей про місця дислокації ЗСУ та інших правопорушень, де доказове значення мають цифрові сліди. У статті визначено предмет, об’єкти й основні різновиди комп’ютерно-технічної експертизи, схарактеризовано її місце в системі інженерно-технічних судових експертиз. Встановлено, що найдоцільнішим є поділ об’єктів дослідження на апаратні, програмні й інформаційні. Окреслено типові завдання, які виконують під час проведення комп’ютерно-технічної експертизи, зокрема встановлення технічного стану пристроїв, дослідження електронного листування, виявлення шкідливого програмного забезпечення, відновлення видаленої інформації, встановлення часу створення чи зміни файлів, IP-адрес, геолокаційних параметрів і фактів використання конкретних програмних продуктів. Визначено особливості підготовки матеріалів для проведення експертизи, специфіку вилучення, пакування, транспортування та зберігання цифрових носіїв інформації. Акцентовано, що неналежне вилучення пристроїв, самостійний перегляд файлів слідчим, відсутність паролів, PIN-кодів, ключів шифрування або інших відомостей про доступ до облікових записів можуть істотно знизити ефективність експертного дослідження або взагалі унеможливити його проведення. На підставі аналізу судової практики узагальнено найпоширеніші обставини, для встановлення яких призначають комп’ютерно-технічну експертизу, а також визначено типові помилки, яких припускаються під час її призначення. Обґрунтовано необхідність подальшого вдосконалення методичних рекомендацій щодо роботи із цифровими доказами, активнішого залучення спеціалістів під час вилучення цифрових носіїв і ширшого використання комплексних експертиз за участю фахівців у галузі телекомунікацій, програмування та цифрової криміналістики.

Ключові слова: цифровізація; кіберпростір; спеціальні знання; судова експертиза; призначення експертизи; комп’ютерна техніка.

Зняття інформації з електронних комунікаційних мереж як негласна слідча (розшукова) дія: тлумачення, правові аспекти

2026-07-21T01:00:56+00:00

Анотація. У процесі дослідження порушено проблематику з визначення поняття зняття інформації з електронних комунікаційних мереж з позиції технічної термінології. На практиці це зумовлює деякі правові неузгодженості та юридичні колізії під час ведення кримінального провадження, що й визначає мету цієї статті. Методологічне підґрунтя дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема діалектичний, формально-логічний (абстрагування, логіки, індукції, дедукції, синтез), системний аналіз, соціологічний, термінологічний, теоретичне узагальнення. Наукова новизна здобутих результатів полягає в конкретизуванні визначення поняття зняття інформації з електронних комунікаційних мереж. Крім того, здійснено порівняння понять прослуховування телефонних переговорів і зняття інформації з електронних кому

нікаційних мереж, що використовують у чинних законодавчих актах, а також у цьому контексті здійснено правовий акцент на використанні терміну «телефонних розмов». Проаналізовано законодавчі акти й міжнародні нормативно-правові документи, що регулюють зняття інформації з електронних комунікаційних мереж. Запропоновано до електронних комунікаційних мереж відносити такі види зв’язку, як телефонний електрозв’язок, IP-телефонія, радіорелейний зв’язок, стільниковий радіозв’язок (мобільний зв’язок), супутниковий радіозв’язок. Узагальнено головні ознаки, з яких формується негласна слідча (розшукова) дія зі зняття інформації з електронних комунікаційних мереж. Для здійснення ефективного досудового розслідування слід ввести єдину технічну термінологію, ураховуючи основні позиції чинних законодавчих актів, що регулюють електронну комунікацію, що є практичною складовою під час вирішення процесуальних питань зі зняття інформації з електронних комунікаційних мереж у кримінальному провадженні.

Ключові слова: прослуховування телефонних переговорів; втручання у приватне спілкування; телекомунікація; канали зв’язку; засоби комунікації; слідчі (розшукові) дії.

Зовнішня кримінально-правова політика держави в умовах транснаціональної кіберзлочинності

2026-07-21T01:00:45+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексне дослідження сутності й особливостей зовнішньої кримінально-правової політики держави в умовах транснаціональної кіберзлочинності. Обґрунтовано, що стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій і цифровізація суспільних відносин зумовили формування нових форм злочинної діяльності, які характеризуються транснаціональністю, високим рівнем латентності та технологічною складністю. Встановлено, що такі ознаки кіберзлочинності істотно ускладнюють застосування традиційних механізмів кримінально-правового реагування та зумовлюють необхідність активізації міжнародного співробітництва. Проаналізовано міжнародно-правові засади протидії кіберзлочинності, зокрема положення Будапештської конвенції, актів Європейського Союзу й інших міжнародних інструментів, спрямованих на гармонізацію кримінального законодавства та розвиток механізмів взаємодії держав. Визначено, що зовнішня кримінально-правова політика є ключовим інструментом координації міжнародних зусиль у сфері боротьби з кіберзагрозами, забезпечення обміну інформацією, спільного розслідування злочинів і формування уніфікованих підходів до криміналізації кіберзлочинів. Окреслено основні проблеми реалізації зовнішньої кримінально-правової політики України, серед яких: відставання законодавства від динаміки розвитку кіберзлочинності, складність збирання та використання електронних доказів, складнощі визначення юрисдикції в транскордонних справах, а також недостатня ефективність міжнародної взаємодії. Обґрунтовано необхідність подальшого вдосконалення нормативно-правової бази, посилення інституційної спроможності компетентних органів і розширення міжнародного співробітництва.

Ключові слова: кіберзлочинність; транснаціональна злочинність; кримінально-правова політика; міжнародне співробітництво; кібербезпека; гармонізація законодавства.

Конституційно-правовий статус особи на підприємницьку діяльність в Україні

2026-07-21T01:00:32+00:00

Анотація. Актуальність дослідження статусу особи на підприємницьку діяльність зумовлена розумінням суб’єкта підприємництва як фізичної особи – підприємця (людини й громадянина) і колективних суб’єктів підприємницької діяльності (юридичної особи). Метою дослідження є характеристика змісту конституційно-правового статусу фізичних і юридичних осіб. Для досягнення поставленої мети в роботі використано спостереження та порівняння, абстрагування, аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного. Проаналізовано наукові праці вчених з досліджуваної проблематики. Запропоновано визначення поняття конституційного правового статусу індивідуальних і колективних суб’єктів підприємництва в конституційному праві України. Акцентовано на зв’язку суб’єктів підприємництва з науковими та практичними завданнями. Серед наукових завдань розглянуто питання ознак і визначення суб’єктів підприємницької діяльності. Практичними завданнями дослідження є характеристика практичної реалізації підприємницьких правовідносин в Україні. Констатовано, що елементи змісту конституційного правового статусу є недостатньо дослідженими. Є різні підходи до розуміння прав і свобод підприємців та їхніх правових можливостей. Сформульовано висновок, що конституційний правовий статус суб’єктів підприємницької діяльності регулюють конституційні норми-принципи, що деталізовані поточним законодавством, яке регулює сферу підприємницької діяльності. Практична цінність дослідження полягає в пропозиціях подальшого аналізу запропонованих напрямів конституційного, цивільного, господарського права.

Ключові слова: правова норма; правові відносини; правосуб’єктність; принцип; повноваження; гарантії реалізації прав та обов’язків.

Теоретико-праксеологічні аспекти залучення спеціаліста-поліграфолога до верифікації показань у кримінальному провадженні

2026-07-21T01:00:21+00:00

Анотація. У статті представлено ґрунтовне дослідження теоретичних і практичних аспектів використання поліграфа для перевірки правдивості показань у кримінальному провадженні. Автор доводить наукову доцільність цього методу, спираючись на концепцію «ідеальних слідів» (слідів пам’яті). У межах статті ці сліди трактовано як суб’єктивні відображення подій злочину у свідомості людини. Основна теза полягає в тому, що приховану інформацію можна виявити й об’єктивно зафіксувати через аналіз психофізіологічних реакцій опитуваної особи під час тестування. Увагу зосереджено на системному аналізі трансформації українського законодавства та судової практики. Зокрема, розглянуто зміни в Кримінальному процесуальному кодексі України (крізь призму ст. 99), що формують правові передумови для інтеграції висновків спеціалістів-поліграфологів у систему засобів доказування як повноцінних документів-доказів. У роботі проаналізовано динаміку судових рішень за період 2024–2025 років. Встановлено перехід від парадигми системного заперечення результатів психофізіологічних досліджень до формування жорстких критеріїв їхньої методологічної та процесуальної відповідності встановленим національним стандартам. Дослідження судових ухвал дало змогу виокремити ключові чинники легітимізації результатів тестування в судовому процесі. До них належить не лише безумовна добровільна згода підекспертної особи, а й високий рівень процесуальної якості відповідних клопотань, а також обов’язкове залучення сертифікованих фахівців, які діють у межах затверджених методик. Важливим аспектом наукового пошуку є висвітлення ролі передтестової бесіди. Аргументовано, що цей етап є фундаментальною гарантією об’єктивності дослідження та дієвим запобіжником проти будь-якого маніпулятивного впливу на результати опитування. Узагальнення результатів дослідження дало змогу констатувати, що, попри дискусійність питання про пряме доказове значення поліграфа, він є дієвим інструментом тактичного забезпечення досудового розслідування. Встановлено, що результати інструментальної діагностики приховування інформації надають можливість слідчому та стороні обвинувачення ефективно корегувати вектор розслідування, формувати обґрунтовані криміналістичні версії та оптимізувати планування слідчих (розшукових) дій, суттєво підвищуючи їхню результативність.

Ключові слова: поліграф; криміналістична тактика; спеціаліст; допит; досудове розслідування; кримінальне провадження.

Інформаційна війна в сучасному дискурсі: загрози національній безпеці та медіаграмотність як стратегічний елемент захисту

2026-07-21T01:00:09+00:00

Анотація. У сучасному світі інформаційний простір є ключовим аспектом геополітичного протистояння, у межах якого мовні засоби й когнітивні технології виконують роль стратегічної зброї. Російсько-українська війна окреслила гостру потребу в аналізі дискурсу агресії, оскільки маніпулятивні стратегії безпосередньо впливають на національну безпеку й соціальну стійкість. Досліджено генезу та еволюцію інформаційних воєн, починаючи від примітивних засобів психологічного тиску давнини до високотехнологічних операцій цифрової епохи. У роботі проаналізовано лінгвокогнітивні параметри сучасного дискурсу агресії, що ґрунтуються на використанні специфічних мовних кодів, маніпулятивних технік і дезінформації. Увагу зосереджено на функціонуванні соціальних мереж як основному майданчику для поширення фейків, тролінгу та хейтспічу. Розглянуто теоретичні підходи провідних науковців до визначення «інформаційної зброї» та класифіковано її основні форми. Встановлено, що агресор використовує «психовіруси» та емоційне нагнітання (страх, паніку) для пригнічення аналітичного мислення особи. Виявлено механізми створення «масовокомунікаційних міфів», які слугують інструментом соціальної мобілізації або деморалізації. Також з’ясовано сутність поняття «інформаційної експансії» як комплексної технології, що охоплює державні та приватні інституції для досягнення геополітичних цілей через системну пропаганду. Сформульовано висновок, що ефективне протистояння сучасним загрозам можливе лише за умови комплексного реформування законодавства у сфері інформаційної безпеки та активного впровадження програм із медіаграмотності. Контроль над свідомістю населення стає головною метою агресора, тому розвиток критичного мислення та розумового потенціалу громадян є базовим елементом захисту суверенітету держави. Акцентовано, що медіаграмотність має трансформуватися з факультативної навички у фундаментальний складник національної безпеки в інформаційній сфері.

Ключові слова: інформаційна війна; маніпуляції; дезінформація; дискурс агресії; медіаграмотність; лінгвокогнітивні параметри; інформаційна безпека; соціальні мережі.

Застосування логіки в правоохоронній діяльності

2026-07-21T00:59:58+00:00

Анотація. Метою статті є з’ясування сутності мислення через аналіз природи взаємодії мислення та логіки. У статті досліджено питання застосування логіки у професійній діяльності правоохоронців. Професійне мислення формується на основі практичних та теоретичних розумових дій з притаманними йому індивідуально-психологічними властивостями, які в професійній діяльності забезпечують ефективність виконання тих чи інших задач. Встановлено, що формальна логіка посідає чільне місце в роботі поліцейських, оскільки суттєво впливає на якість розв’язання життєво важливих проблем, які виникають у суспільстві, а також засвідчує рівень правової культури, чіткості, обґрунтованості та об’єктивності мислення поліцейського. Застосування формальної логіки в діяльності поліцейського впливає на розвиток його професійної інтуїції та професійного мислення як єдності практичного й теоретичного розуму, що дає змогу раціонально, системно й доцільно виконувати завдання та розв’язувати проблеми, що постали перед ним. Значну увагу зосереджено на правовому мисленні, яке є особливою формою мислення. Професійне мислення формується на основі практичних і теоретичних розумових дій з притаманними йому індивідуально-психологічними властивостями, які в професійній діяльності забезпечують ефективність виконання конкретних задач. У процесі дослідження застосовано методи аналізу, синтезу, абстракції та узагальнення. За допомогою мислення індивід виявляє взаємозв’язки між предметами, подіями та явищами, з’ясовує причини й наслідки цієї взаємодії, а також формулює висновки, які надалі забезпечують ширше бачення сутнісних особливостей окремих правових явищ. Представлені результати можуть бути корисними викладачам вишів, учителям шкіл, студентам закладів вищої освіти.

Ключові слова: логіка; юридична логіка; формальна логіка; мислення; правове мислення; юридичне пізнання; правова культура; правова реальність.

Деонтологічний та етичний виміри професійної поведінки правоохоронця

2026-07-21T00:59:46+00:00

Анотація. У статті досліджено проблему співвідношення деонтологічного й етичного вимірів професійної поведінки правоохоронця в умовах сучасних трансформацій публічного управління. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю подолання обмеженості наявних підходів до пояснення професійної поведінки, які здебільшого зосереджуються або на нормативно закріплених вимогах, або на ціннісних орієнтаціях, залишаючи поза увагою механізми переходу від норм і переконань до реально здійснюваної дії. Метою статті є теоретичне обґрунтування взаємозв’язку деонтологічного й етичного вимірів професійної діяльності правоохоронця, виявлення їх аналітичних меж і розроблення підходу до пояснення механізмів формування сталої поведінкової практики. Методологічну основу дослідження становить міждисциплінарний підхід; методи теоретичного аналізу й синтезу, системного та порівняльного аналізу, концептуального моделювання та інтерпретації.
У результаті дослідження встановлено, що деонтологічний підхід забезпечує нормативну визначеність і передбачуваність професійної поведінки, однак не пояснює внутрішніх механізмів її реалізації, натомість етичний вимір розкриває значення ціннісної орієнтації та усвідомленого вибору, але не гарантує їх сталої поведінкової інкорпорації. Обґрунтовано, що доброчесність як інституційно закріплений критерій належної поведінки не вичерпує її морального змісту та не забезпечує відтворюваності у практиці. Доведено доцільність вивчення професійної поведінки у межах етичної інфраструктури як системного утворення, що поєднує нормативні, ціннісні та поведінкові компоненти. Наукова новизна дослідження полягає у введенні аналітичного поняття особистісної узвичаєної саморегуляції як механізму, що забезпечує тривале збереження належних моделей поведінки, їх передбачуваність і стійкість до змін у різних ситуаціях професійної діяльності.

Ключові слова: деонтологія; професійна етика; етична інфраструктура; особистісна узвичаєна саморегуляція; доброчесність; довіра.

Криміналістична характеристика кримінальних правопорушень у сфері дорожньо-будівельних робіт й експлуатації транспорту: значення та зміст

2026-07-21T00:59:34+00:00

Анотація. У статті з’ясовано значення криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень у сфері дорожньо-будівельних робіт та експлуатації транспорту. Зазначено, що врахування її особливостей є важливим під час висунення слідчих версій, планування слідчих (розшукових) дій, визначення напрямів доказування, використання спеціальних знань тощо. Обґрунтовано, що зазначена категорія кримінальних правопорушень є складною та неоднорідною, оскільки охоплює не лише правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а й діяння у сфері службової діяльності, господарської діяльності, бюджетної сфери, безпеки виробництва й охорони праці. Встановлено, що криміналістична характеристика таких правопорушень є комплексною та містить типові відомості про предмет посягання, спосіб учинення, обстановку, слідову картину, особу правопорушника та наслідки. Увагу зосереджено на предметі посягання як одному з ключових елементів криміналістичної характеристики. Обґрунтовано, що у багатьох випадках він часто має подвійну природу, оскільки охоплює як матеріальні ресурси, так і бюджетні кошти, незаконно отримані внаслідок завищення вартості робіт, використання дешевших матеріалів або фальсифікації документації. Визначено найтиповіші способи вчинення кримінальних правопорушень цієї категорії, серед яких: порушення правил дорожнього руху та експлуатації транспорту, порушення технології дорожньо-будівельних робіт, використання неякісних матеріалів, внесення неправдивих відомостей до документації, завищення обсягів виконаних робіт, розтрата бюджетних коштів, а також використання підроблених документів для допуску до виконання дорожньо-будівельних робіт. Акцентовано, що для більшості таких правопорушень характерний тривалий, багатоепізодний та прихований механізм реалізації злочинного наміру.

Ключові слова: кримінальне правопорушення; криміналістична характеристика; дорожньо-будевільні роботи; безпека дорожнього руху; спосіб вчинення злочину; обстановка злочину; знаряддя злочину.

Особливості початкового етапу розслідування злочинів у сфері надання професійної правничої допомоги

2026-07-21T00:59:23+00:00

Анотація. У статті систематизовано типові приводи та підстави для початку досудового розслідування за ознаками злочинів, учинених у сфері надання професійної правничої допомоги. Висвітлено особливості збирання й отримання первинної інформації про кримінальні правопорушення цієї категорії з огляду на їх підвищену латентність, складність виявлення та необхідність правильного кримінально-правового оцінювання встановлених обставин. Узагальнено доктринальні підходи до розуміння категорій «привід» і «підстава» для початку досудового розслідування, визначено їх співвідношення та обґрунтовано, що вони є взаємопов’язаними, але не тотожними правовими явищами. Доведено, що привід характеризує джерело або форму надходження інформації про можливе кримінальне правопорушення, натомість підстава відображає наявність достатніх фактичних даних, які дають змогу дійти висновку про можливе вчинення кримінально караного діяння. Проаналізовано положення кримінального процесуального законодавства України щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань і початку досудового розслідування. Визначено, що типовими приводами для початку розслідування злочинів у сфері надання професійної правничої допомоги є заяви потерпілих, повідомлення інших осіб, результати оперативно-розшукової діяльності, самостійне виявлення ознак кримінального правопорушення правоохоронними органами, матеріали медіа, журналістські розслідування та публікації в соціальних мережах. Водночас підставою для початку досудового розслідування є наявність конкретних відомостей про факти погроз, насильства, пошкодження майна, незаконного доступу до документів, розголошення адвокатської таємниці, втручання в професійну діяльність правника або інших форм протиправного впливу. Обґрунтовано, що важливе значення на початковому етапі має професійна оцінка отриманої інформації уповноваженими особами, оскільки саме на цій стадії визначають правильну кримінально-правову кваліфікацію події та вирішують питання про наявність достатніх підстав для внесення відомостей до ЄРДР.

Ключові слова: досудове розслідування; правнича допомога; адвокат; захисник; етапізація розслідування.

Поняття та система криміналістичного забезпечення діяльності адвоката

2026-07-21T00:59:11+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексний теоретико-прикладний аналіз поняття, змісту й системи криміналістичного забезпечення діяльності адвоката в кримінальному провадженні. Обґрунтовано, що сучасні трансформації злочинності, поширення цифрових технологій, електронних доказів, новітніх технічних засобів фіксації та обробки інформації зумовлюють необхідність переосмислення ролі адвоката в кримінальному провадженні та розроблення нових криміналістичних рекомендацій щодо його професійної діяльності. Встановлено, що діяльність адвоката в кримінальному провадженні не обмежується лише реалізацією функції захисту, а охоплює також представництво потерпілого, свідка, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюють провадження. Доведено, що криміналістичне забезпечення діяльності адвоката має універсальний характер, водночас має враховувати особливості конкретної стадії кримінального провадження, предмета доказування, процесуального статусу особи та характеру її правового інтересу. Проаналізовано основні наукові підходи до розуміння криміналістичного забезпечення, а також встановлено, що його зміст традиційно корелює із загальною структурою криміналістики, охоплює техніко-криміналістичні, тактико-криміналістичні й методико-криміналістичні напрями. Акцентовано, що техніко-криміналістичне забезпечення діяльності адвоката пов’язане з використанням спеціальних знань, цифрових технологій, електронних доказів, інформаційних ресурсів і технічних засобів фіксації та дослідження доказової інформації. Тактико-криміналістичний напрям охоплює застосування прийомів участі в слідчих (розшукових) і судових діях, формування правової позиції, прогнозування процесуальних ситуацій, реагування на протидію та нейтралізацію обвинувального ухилу. Методико-криміналістичне забезпечення передбачає розроблення практичних рекомендацій щодо діяльності адвоката залежно від категорії кримінального правопорушення, стадії провадження та процесуального статусу особи, яку він представляє. Сформульовано авторське визначення криміналістичного забезпечення діяльності адвоката в кримінальному провадженні як системи науково обґрунтованих положень у сфері застосування науково-технічних і тактико-криміналістичних засобів, спрямованих на забезпечення ефективного здійснення адвокатом функції захисту, представництва чи надання правничої допомоги під час досудового розслідування, судового провадження та інших процесуальних дій, пов’язаних із кримінальним провадженням. Аргументовано необхідність розроблення рекомендацій щодо роботи адвоката із цифровими доказами, даними мобільних пристроїв, соціальних мереж, месенджерів, систем відеоспостереження та інших джерел цифрової інформації.

Ключові слова: криміналістичне забезпечення; адвокат; сторона захисту; захисник; збирання доказів; техніко-криміналістичне забезпечення; методико-криміналістичне забезпечення.

Правова природа та процесуальні форми використання спеціальних медичних знань під час розслідування воєнних злочинів

2026-07-21T00:58:59+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексний теоретико-правовий аналіз правової природи та процесуальних форм використання спеціальних медичних знань під час розслідування воєнних злочинів. Актуальність дослідження зумовлена тим, що збройна агресія російської федерації проти України спричинила масове вчинення порушень законів і звичаїв війни, зокрема вбивств цивільного населення, катувань, насильницьких зникнень, сексуального насильства, незаконного позбавлення волі, руйнування цивільної інфраструктури, а також появу значної кількості невпізнаних, фрагментованих, обгорілих або скелетованих останків. За таких умов спеціальні медичні знання набувають не допоміжного, а системоутворювального значення для кримінального провадження, оскільки саме через них тілесні, біологічні, морфологічні, фізіологічні й ідентифікаційні факти трансформуються в процесуально придатну доказову інформацію. Обґрунтовано, що правова природа спеціальних медичних знань полягає в поєднанні наукової достовірності та процесуальної легітимності. Медичний факт не набуває доказового значення поза межами встановленої законом процедури, натомість належна процесуальна форма забезпечує допустимість, перевірюваність і доказову цінність результатів спеціального дослідження. Визначено основні процесуальні форми використання спеціальних медичних знань у кримінальних провадженнях щодо воєнних злочинів, серед яких: судово-медична експертиза, участь спеціаліста в слідчих діях, огляд місця події та трупа, освідування, ексгумація, відбір біологічних зразків, використання медичної документації, ідентифікаційні процедури, судово-стоматологічні, молекулярно-генетичні, антропологічні та цифрові інструменти. Увагу зосереджено на значенні судової стоматології, електронних реєстрів, геномної інформації та міжнародних стандартів документування незаконної смерті й катувань. Доведено, що ефективне використання спеціальних медичних знань сприяє не лише встановленню фактичних обставин воєнного злочину, а й ідентифікації загиблих, забезпеченню права родин знати долю близьких, зміцненню доказової спроможності національного правосуддя та розвитку сектору безпеки та правопорядку України.

Ключові слова: спеціальні медичні знання; воєнні злочини; судово-медична експертиза; судова стоматологія; ідентифікація загиблих; доказування; міжнародне гуманітарне право.

Правова охорона культурної спадщини в умовах збройного конфлікту: стан і напрями наукових досліджень в Україні

2026-07-21T00:58:47+00:00

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі культурної спадщини як ціннісно-нормативного чинника правової реальності в умовах глибоких соціокультурних трансформацій, збройних конфліктів і криз легітимності права. У сучасних умовах культурна спадщина дедалі частіше постає не лише як об’єкт охорони, а і як смисловий ресурс відтворення цінностей, колективної пам’яті та правової ідентичності. Для України ця проблематика набуває особливого значення у зв’язку з воєнною агресією, системними загрозами знищення, пошкодження та привласнення об’єктів культурної спадщини, а також з потребою філософсько-правового переосмислення її ролі у формуванні ціннісних засад правопорядку та легітимності права. Метою статті є аналіз стану наукових досліджень культурної спадщини в правовому ракурсі та визначення основних напрямів подальших правових досліджень у цій сфері. У статті культурну спадщину окреслено не лише як об’єкт правового регулювання, а і як ціннісно-нормативний феномен правової реальності, пов’язаний з правовою культурою, колективною ідентичністю, історичною пам’яттю та ідеєю міжпоколінної відповідальності. Методологічну основу дослідження становить поєднання аксіологічного, онтологічного та герменевтичного підходів, а також елементів міждисциплінарного аналізу, що дає змогу подолати обмеження галузево-юридичних і нормативістських концепцій та з’ясувати смислові виміри правового осмислення культурної спадщини. Наукова новизна статті полягає у систематизації наукових підходів до дослідження культурної спадщини у правовому вимірі. У результаті дослідження окреслено перспективи розвитку правових досліджень культурної спадщини в контексті захисту прав, подолання ціннісних криз і забезпечення сталості правової системи й національної стійкості.

Ключові слова: культурна спадщина; правова охорона; правові цінності; ідентичність; легітимність права; сталість правової системи; національна стійкість.

Теоретико-правові основи дослідження кримінальних правопорушень, учинених організованими злочинними групами у сфері інвестиційної діяльності

2026-07-21T00:58:36+00:00

Анотація. Розслідування кримінальних правопорушень у сфері інвестиційної діяльності є одним із пріоритетних напрямів у діяльності правоохоронних органів, а за умови їх вчинення організованими злочинними групами протиправна діяльність набуває ще більшого суспільно небезпечного й масштабного характеру, транснаціональних форм, що загострює проблематику. Предметом посягання є інвестиції – усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, унаслідок якої створюється прибуток (дохід) та/або досягають соціального й екологічного ефекту. Обстановка вчинення обумовлена реалізацією інвестиційної діяльності як сукупності практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Спосіб вчинення спрямований на безпосереднє заволодіння коштами інвестора. Слідова картина події представлена матеріальними, ідеальними й електронними (цифровими) слідами. Особа правопорушника володіє фаховими знаннями у сфері інвестиційної та господарської діяльності, у низці випадків є службовою особою державних органів, суб’єктів господарювання, має досвід практичної діяльності. Організованим злочинним групам притаманний високий рівень організації, розподіл ролей співучасників, застосування заходів із підготовки та приховування кримінального правопорушення. Потерпілими можуть бути як фізичні особи (інвестори), так і юридичні особи (державної, колективної чи приватної форм власності), яким заподіяно збитків унаслідок протиправних дій у сфері інвестиційної діяльності. Обґрунтовано доцільність розроблення наукового та навчально-методичного забезпечення проблематики, що буде підґрунтям удосконалення нормативно-правового регулювання, запорукою ефективного виявлення, припинення, розкриття, розслідування та запобігання кримінальним правопорушенням у сфері інвестиційної діяльності.

Ключові слова: кримінальне правопорушення; сфера інвестиційної діяльності; розслідування; криміналістична характеристика.

Іноземний досвід криміналізації неповідомлення про підозрілі операції: уроки для України

2026-07-21T00:58:24+00:00

Анотація. У статті проаналізовано іноземний досвід криміналізації неповідомлення про підозрілі операції. Зазначено, що в умовах сьогодення дедалі більшої актуальності набуває питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Адже на тлі розгортання воєнних конфліктів проблема легалізації (відмивання) доходів в Україні та світі невпинно набирає обертів. Метою роботи є осмислення іноземного досвіду криміналізації неповідомлення про підозрілі операції у контексті з’ясування можливості та меж його імплементації в Україні. Для цього було відібрано й опрацьовано відповідні законодавчі акти Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Італії та України, а також наукова література з теми. Дослідження виконано із застосуванням формально-юридичного, системно-структурного, порівняльно-правового та якісного методів пізнання. Встановлено, що аналогом умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, передбаченого кримінальним законодавством України, є кримінально каране діяння у вигляді неповідомлення про підозрілі операції, закріплене в законодавстві Сполучених Штатів Америки, Великої Британії та Італії. Попри безсумнівну ефективність такого підходу щодо визначення об’єктивної сторони досліджуваного злочину, національне законодавство зазначених країн у цій сфері не позбавлене недоліків, які перешкоджають ефективному застосуванню кримінальної відповідальності за неповідомлення про підозрілі операції. Зокрема, ідеться про термінологічну невизначеність підозрілості як ключової ознаки. Наукова новизна роботи представлена авторською концепцією щодо реформування відповідних кримінально-правових норм України у досліджуваній сфері.

Ключові слова: кримінально карані посягання; криміналізація діянь; підозрілі операції; неповідомлення фінансової інформації; протидія легалізації (відмиванню) доходів; кримінальне законодавство України; зарубіжний досвід.

Загальні правила оцінки висновку експерта в кримінальному провадженні

2026-07-21T00:58:07+00:00

Анотація. У статті проведено комплексне теоретико-правове дослідження загальних правил оцінювання висновку експерта в кримінальному провадженні. Проаналізовано нормативні положення кримінального процесуального законодавства України, які визначають висновок експерта як самостійне процесуальне джерело доказів, а також критерії його перевірки й оцінювання. Обґрунтовано, що висновок експерта не має наперед установленої доказової сили та підлягає оцінюванню нарівні з іншими доказами з позицій належності, допустимості, достовірності, а в сукупності з іншими доказами – достатності та взаємозв’язку. Увагу зосереджено на аналізі специфіки висновку експерта як результату використання спеціальних знань, що обумовлює складність його оцінювання суб’єктами доказування. Встановлено, що перевірка висновку експерта має охоплювати аналіз законності призначення та проведення експертизи, компетентності експерта, достатності об’єктів дослідження, наукової обґрунтованості застосованих методик, логічності викладення, повноти відповідей і відповідності висновку іншим доказам у кримінальному провадженні. Досліджено проблему суб’єктивізму експертної діяльності, який може виявлятися під час вибору об’єктів дослідження, методик, технічних засобів, інтерпретації результатів і формулювання підсумкових висновків. Окремо акцентовано на ризиках використання псевдонаукових або недостатньо апробованих методик, а також на необхідності перевірки їх наукової валідності та придатності для конкретної пізнавальної ситуації. Увагу зосереджено на стандартах оцінювання експертних висновків у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема принципах змагальності, рівності сторін, незалежності експерта й забезпеченні права сторони захисту на ефективне спростування доказів обвинувачення. Сформульовано висновок про необхідність подальшого вдосконалення критеріїв оцінювання висновку експерта, меж його компетенції та порядку реагування на суперечності між різними експертними дослідженнями.

Ключові слова: кримінальне провадження; доказ; висновок експерта; судовий експерт; оцінювання доказу; перевірка доказу.

Проблемні питання обʼєктивної сторони незаконного переправлення осіб через державний кордон України

2026-07-21T00:57:55+00:00

Анотація. У процесі становлення України як правової та демократичної держави, а також в умовах активізації євроінтеграційних процесів актуальності набувають питання ефективної кримінально-правової протидії транскордонній злочинності, зокрема незаконному переправленню осіб через державний кордон України. Дослідження присвячене комплексному аналізу об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 332 Кримінального кодексу України, з огляду на сучасні виклики й тенденції правозастосування. У статті окреслено зміст суспільно небезпечного діяння як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони, визначено багатоформність її вияву, що охоплює безпосереднє незаконне переправлення осіб через державний кордон України, організацію такого переправлення, керівництво відповідними діями та сприяння їм шляхом надання порад, вказівок, засобів або усунення перешкод. Увагу спрямовано на характеристику факультативних ознак об’єктивної сторони, зокрема способу, місця, часу, обстановки вчинення кримінального правопорушення та встановленню причинового зв’язку між діянням і його наслідками. На підставі аналізу судової практики та доктринальних підходів обґрунтовано, що склад цього кримінального правопорушення має усічений характер, а кримінальна відповідальність організатора або керівника може наставати незалежно від фактичного перетинання державного кордону особами, щодо яких здійснювали організаційні чи забезпечувальні дії. Встановлено, що законодавча конструкція норми зумовлює підвищені вимоги до доведення змісту організаційної діяльності та меж кримінально караного сприяння. Виявлено типові проблеми правозастосування, пов’язані з тлумаченням форм сприяння, розмежуванням організації та керівництва, а також визначенням моменту закінчення кримінального правопорушення й обсягу відповідальності окремих співучасників, що зумовлює необхідність уточнення конструктивних ознак об’єктивної сторони та розроблення єдиних підходів до їх застосування з метою забезпечення юридичної визначеності та стабільності судової практики. Отримані результати можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях і правотворчій діяльності для вдосконалення законодавчої техніки та підвищення ефективності кримінально-правової протидії незаконній міграції.

Ключові слова: об’єктивна сторона; діяння; організація; сприяння; керівництво; пособництво; переправлення осіб; державний кордон України.