Наука і правоохорона

Службове сумісництво поліцейських: сучасний стан і напрями вдосконалення

2026-02-22T00:15:11+00:00

Анотація. У сучасних умовах трансформації системи публічної безпеки питання правового регулювання обмежень службового сумісництва поліцейських набуває практичної значущості через збільшення навантаження на кадровий потенціал, економічні чинники, а також внесені законодавчі зміни, які формалізували окремі види дозволеної діяльності, не усунувши системних проблем реалізації цього інституту. Метою дослідження є аналіз сучасного стану службового сумісництва поліцейських, виявлення ключових правових, організаційних і соціально-економічних проблем, що виникають у зв’язку з чинним регулюванням, та пропозиції щодо практичних напрямів удосконалення правового механізму. Застосовано нормативно‑правовий аналіз, системно‑структурний підхід, догматичний метод, порівняльно‑правовий аналіз національних і міжнародних практик, а також формально‑логічний метод для уточнення поняття службового сумісництва. Встановлено, що чинне законодавство формально дає змогу поєднати службу з обмеженим переліком видів оплачуваної діяльності, проте цей перелік є вузьким і не відповідає загальним підходам до регулювання сумісництва для інших категорій публічних службовців. Виявлено відсутність єдиних критеріїв відбору осіб для сумісництва, стандартів підготовки й методичного забезпечення, що призводить до нерівномірного застосування практики в правоохоронних органах. Аналіз засвідчив, що формальне включення педагогічної діяльності до переліку дозволених видів не вирішило питання службового сумісництва поліцейських, а лише закріпило наявну практику. Порівняльний аналіз міжнародних практик виявив ефективні інструменти регулювання, зокрема чіткі професійні стандарти, системи обліку часу та прозорі процедури погодження сумісництва, яких немає в національній практиці. На основі виявлених проблем сформульовано конкретні рекомендації щодо змін до Закону України «Про Національну поліцію», доцільності визначення чіткого переліку дозволених і заборонених видів діяльності, включення питань етики, конфлікту інтересів, запобігання корупції до програм підготовки та підвищення кваліфікації поліцейських, підвищення рівня матеріального забезпечення поліцейських для зменшення потреби в додатковій оплачуваній діяльності. Також запропоновано встановити критерії допустимості сумісництва. Окреслені заходи спрямовано на підвищення прозорості процедур службового сумісництва, зменшення ризиків конфлікту інтересів й оптимізацію кадрових ресурсів поліції, що може бути використано під час розроблення законодавчих актів, відомчих нормативно-правових актів і кадрових процедур у поліції та інших правоохоронних органах.

Ключові слова: службове сумісництво; поліцейський; оплачувана діяльність; правове регулювання; конфлікт інтересів; педагогічна діяльність; антикорупційні обмеження.

Напрями вдосконалення законодавства, що регулює оперативно-розшукову діяльність, з метою протидії кримінальним правопорушенням в інформаційному просторі

2026-02-22T00:14:57+00:00

Анотація. У статті акцентовано на проблемах нормативно-правової регламентації в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» можливостей оперативних підрозділів правоохоронних органів здійснювати оперативно-розшукові заходи в інформаційному просторі. Зазначена необхідність зумовлена тим, що протягом останнього десятиліття злочинці дедалі активніше застосовують сучасні інформаційні технології для вчинення кримінальних правопорушень, постійно вдосконалюють способи їх вчинення з використанням мережі Інтернет, хмарних сервісів, криптовалюти, штучного інтелекту, deepfake тощо. Встановлено, що в прийнятому 1992 року Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» бракує системної інтеграції з національним кіберзаконодавством, зокрема із законами України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки», «Про електронні комунікації», «Про санкції», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах». Визначено недоліки Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», серед яких – обмеженість прав і повноважень оперативних підрозділів діяти в межах закону в інформаційному просторі для ефективного здійснення пошукової діяльності; здійснювати фіксацію фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп, які використовують сучасні інформаційні технології з протиправною метою, а саме збирати, зберігати та використовувати електронні (цифрові) докази; застосовувати спеціальні процедури для доступу правоохоронних органів до даних, що зберігають за кордоном (сервери Google, Meta тощо); створювати й використовувати для реалізації завдань оперативно-розшукової діяльності анонімні акаунти, облікові записи, інтернет-сторінки, вебресурси тощо, а також захисту конституційних прав громадян від протиправного втручання правоохоронних органів у приватність фізичних і юридичних осіб в інформаційно-комунікаційних мережах. Запропоновано внести зміни й доповнення до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», норми якого спрямовані на захист приватності в інформаційно-комунікаційних мережах, визначення напрямів діяльності оперативних підрозділів у сфері електронних комунікацій, запровадження нового методу негласного виявлення та запобігання кримінальним правопорушенням «комп’ютерне втручання», забезпечення отримання та використання електронних (цифрових) доказів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, взаємодію з іноземними провайдерами або компетентними органами іноземних держав.

Ключові слова: комп’ютерне втручання; електронні (цифрові) докази; оперативно-розшукова діяльність; кіберзлочинність; приватність; оперативний підрозділ; інформаційний простір.

Використання цифрових доказів, отриманих під час оперативно-розшукової діяльності

2026-02-22T00:14:44+00:00

Анотація. У статті розглянуто проблематику використання цифрових доказів у кримінальному процесі й оперативно-розшуковій діяльності. Визначено актуальність цифровізації для розвитку держави, а також її вплив на сферу протидії злочинності. Зосереджено увагу на автентичності, ланцюзі збереження та допустимості цифрових доказів у судовій практиці. Проаналізовано національні й міжнародні підходи, а також запропоновано рекомендації з удосконалення законодавства та практичного використання цифрових доказів в Україні. Дослідження присвячено вдосконаленню законодавства та формуванню рекомендацій для практичних підрозділів щодо виявлення та використання цифрових доказів, отриманих під час оперативно-розшукової діяльності. Визначено коло джерел отримання цифрових доказів від відкритих джерел (OSINT, протокол Берклі) до спеціальних технічних заходів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів. Виокремлено основні проблеми під час виявлення, фіксації та використання цифрових доказів, отриманих у процесі оперативно-розшукової діяльності. Запропоновано низку змін до чинного законодавства, що можуть сприяти покращенню результатів використання відповідних матеріалів у кримінальному судочинстві. Акцентовано, що ефективне використання цифрових доказів у діяльності оперативних підрозділів підвищує результативність документування злочинів, сприяє зміцненню доказової бази в кримінальному судочинстві та розвитку принципу невідворотності покарання. Зазначено, що цифрові докази стають невіддільною складовою сучасного кримінального процесу й оперативно-розшукової діяльності. Упровадження міжнародних стандартів, нормативне закріплення процедури збирання, перевірки й оцінки цифрових доказів забезпечить підвищення ефективності розслідувань, прозорість судового розгляду та довіру суспільства до системи правосуддя.

Ключові слова: докази; кримінальне провадження; оперативно-розшукова діяльність; правове регулювання; удосконалення; цифровізація.

Сутність й особливості формування безпекового середовища в умовах війни та післявоєнний період

2026-02-22T00:14:30+00:00

Анотація. У статті здійснено ґрунтовний аналіз еволюції наукових підходів до розуміння, інтерпретації та формування феномену «безпекове середовище», що в сучасних умовах набуває особливої актуальності у зв’язку з викликами війни й необхідністю забезпечення сталого розвитку в післявоєнний період. Здійснено систематизацію наукових поглядів щодо сутності безпекового середовища як багатовимірного соціального феномену, що охоплює сукупність політичних, економічних, правових, соціальних і культурних чинників, спрямованих на створення умов стабільності, гармонії та захищеності життєдіяльності особи, суспільства й держави. Сформульовано авторське бачення поняття «безпекове середовище» та визначено його засадничі принципи, основним серед яких є людиноцентричність – орієнтованість усієї системи безпеки на забезпечення гідності, прав, свобод і життєвих інтересів людини як найвищої соціальної цінності. У межах дослідження виокремлено структурні компоненти безпекового середовища, серед яких: система соціальної стабільності, економічна стійкість, інституційна система безпеки та цивільного захисту, а також механізми протидії криміногенному впливу на суспільство. Висвітлено взаємозалежність цих елементів та їх вплив на рівень суспільної згуртованості, правової культури, ефективності державного управління та довіри громадян до інститутів влади. Увагу зосереджено на питанні формування безпеки суспільного простору, що розглянуто як ключову складову безпекового середовища, спрямовану на забезпечення відкритості, толерантності, соціальної взаємодії та комунікації між громадянами. Аргументовано, що важливим чинником стабільності суспільства є суспільна толерантність, яка сприяє зміцненню соціального капіталу, попередженню конфліктів і консолідації соціуму в умовах невизначеності. Доведено, що комплексне, системне та консолідоване забезпечення всіх компонентів безпекового середовища є необхідною передумовою формування ефективної системи національної безпеки, здатної гарантувати захист прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, а також забезпечити відновлення і поступальний розвиток суспільства у воєнний та повоєнний періоди.

Ключові слова: безпекове середовище; умови війни; повоєнний період; соціальна стабільність; економічна стійкість; суспільний простір; протидія кримінальному тиску; суспільна толерантність.

Ефективна комунікація як чинник підвищення довіри громадян до поліції

2026-02-22T00:14:17+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексне теоретико-емпіричне дослідження ролі ефективної комунікації у формуванні довіри громадян до Національної поліції України. Висвітлено сутність комунікативної компетентності працівників поліції як інтегральної професійної якості, що поєднує мовленнєві, психологічні, соціокультурні й етичні компоненти. Узагальнено основні наукові підходи до структури комунікативної компетентності, визначено чинники, які зумовлюють особливості взаємодії поліцейського з громадянами. Визначено вплив стильових, поведінкових і мовленнєвих аспектів службового спілкування на рівень сприйняття легітимності поліції населенням. У статті наведено результати двох анкетних досліджень: опитування громадян щодо рівня довіри до поліції та опитування курсантів щодо якості комунікативної підготовки. Отримані дані засвідчують, що ключовими чинниками довіри громадян є професіоналізм, чесність, відсутність корупції та стиль спілкування працівників поліції. Курсанти своєю чергою визнають критичну важливість комунікативної компетентності й потребу в посиленні практико орієнтованої підготовки. На підставі аналізу теоретичних положень і результатів анкетування запропоновано практичні напрями підвищення комунікативної компетентності поліцейських: удосконалення базової поліцейської освіти; проведення психологічних тренінгів; використання методів деескалації конфліктів; запровадження медіації та принципів community policing; підвищення рівня відкритості й прозорості діяльності поліції. Отримані результати засвідчують, що комунікативна компетентність є одним з визначальних чинників формування довіри до поліції та важливою умовою ефективної реалізації правоохоронних функцій в демократичному суспільстві.

Ключові слова: комунікативна компетентність; Національна поліція; довіра громадян; ефективна комунікація; деескалація; медіація; community policing; професійна підготовка поліцейських.

Домагання дітей для сексуальних цілей як об’єкт кримінально-правового регулювання та криміналістичного дослідження

2026-02-22T00:14:03+00:00

Анотація. У статті досліджено кримінальну відповідальність за домагання дитини для сексуальних цілей відповідно до ст. 156-1 Кримінального кодексу України. Здійснено детальний аналіз правової природи цього кримінального правопорушення, його об’єктивних і суб’єктивних ознак, а також проблемних питань кваліфікації. Увагу зосереджено на використанні інформаційно-телекомунікаційних технологій як способу вчинення цього кримінального правопорушення, що своєю чергою зумовлює необхідність удосконалення механізмів протидії онлайн-грумінгу. Аргументовано важливість розвитку нових правових підходів, що враховують специфіку цифрового середовища, яке сприяє анонімності та глобальній доступності правопорушників, що створює серйозні виклики для національних правових систем. У статті також розглянуто міжнародний досвід криміналізації схожих діянь, зокрема проаналізовано норми та практики деяких європейських країн, що надають важливі орієнтири для вдосконалення національного законодавства. На основі здійсненого аналізу сформульовано пропозиції з удосконалення кримінального законодавства та правозастосовної практики, що передбачають необхідність створення чітких правових механізмів, які надали б можливість оперативно реагувати на випадки онлайн-грумінгу й інших форм сексуальних домагань через інформаційно-комунікаційні технології, а також рекомендації щодо підвищення кваліфікації правоохоронців і суддів для ефективнішого розслідування та розгляду таких проваджень. Висновки статті мають на меті оптимізацію правових механізмів у сфері кримінально-правової охорони прав дітей, що передбачає вдосконалення наявних норм кримінального законодавства. Важливим є розвиток механізмів, що дають змогу швидше виявляти та кваліфікувати кримінальні правопорушення, пов’язані з онлайн-грумінгом, а також запровадження жорсткіших покарань за використання інтернету для сексуальних домагань дітей. Аргументовано необхідність упровадження комплексних заходів, що поєднують правову, технічну та соціальну складові для ефективнішої протидії цьому кримінальному правопорушенню.

Ключові слова: дії сексуального характеру; розпусні дії; пропозиція зустрічі; домагання дитини; дитяча порнографія; грумінг; кібергрумінг.

Шляхи інтеграції юридичної освіти в європейський освітній простір: упровадження штучного інтелекту

2026-02-22T00:13:50+00:00

Анотація. У роботі розглянуто шляхи інтеграції юридичної освіти в європейський освітній простір з акцентом на впровадження штучного інтелекту. До аналізу подано сучасне бачення впровадження нейромереж в освітній процес, зокрема в контексті юридичних дисциплін, що сприяє підвищенню ефективності навчання й адаптації здобувачів вищої освіти. Ми вивчили погляди вчених щодо можливостей нейромереж у формуванні освітньої складової майбутніх правників (у контексті дисципліни «Юридичне документознавство»). Метою роботи є аналіз інтеграції юридичної освіти в європейський освітній простір з огляду на виклики й можливості, що виникають у зв’язку з розвитком штучного інтелекту. Також наголошено на важливості етичних, правових і управлінських аспектів використання штучного інтелекту в підготовці майбутніх юристів та запропоновано рекомендації ефективного впровадження в освітній процес. Інструментарій штучного інтелекту може бути корисним в ідентифікації шаблонів юридичних документів, автоматизованого пошуку, аналізу інформації в юридичних базах даних, під час пошуку прецедентів на локальному рівні. А отже, окреслене вище мають опанувати правники вже під час навчання, щоб бути затребуваними й конкурентоспроможними в умовах глобальної ери. Проаналізовано можливості використання штучного інтелекту для оптимізації правничої підготовки, автоматизації юридичних досліджень і вдосконалення викладання правничих дисциплін. Особливу увагу зосереджено на питаннях управління штучним інтелектом у сфері юридичної освіти, зокрема систематизовано візію етичних аспектів щодо правового регулювання та необхідності адаптації освітніх програм до європейських стандартів. Визначено ключові виклики, пов’язані з інтеграцією нейромереж, запропоновано рекомендації ефективного впровадження в підготовку майбутніх юристів.

Ключові слова: юридична освіта; штучний інтелект; європейський освітній простір; управління; цифрові технології; правове регулювання.

Сучасний адміністративно-правовий статус адвокатури в Україні: проблеми та шляхи їх розв’язання

2026-02-22T00:13:37+00:00

Анотація. Досліджено сучасний адміністративно-правовий статус адвокатури в Україні як основного інституту забезпечення права на професійну правничу допомогу. Встановлено, що адвокатура посідає особливе місце в системі захисту прав і свобод людини, а її адміністративно-правовий статус охоплює такі елементи, як правоздатність, дієздатність, деліктоздатність і гарантії адвокатської незалежності. Акцентовано на нормативному закріпленні статусу адвокатури в Конституції України та Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також на практичних проблемах, які виникають під час реалізації цих законодавчих положень у сучасних умовах. Увагу зосереджено на впливі воєнного стану й суспільно-політичних викликів на діяльність адвокатів. Проаналізовано проблеми, що потребують невідкладного розв’язання: порушення порядку проведення обшуків у житлі чи іншому володінні адвокатів, недотримання гарантій адвокатської таємниці, обмежений доступ адвокатів до клієнтів, а також питання особистої безпеки представників професії. Доведено, що недоліки в правозастосуванні зумовлюють необхідність удосконалення законодавства й підвищення кваліфікації як адвокатів, так і правоохоронців. Запропоновано шляхи розв’язання зазначених проблем: удосконалення процесуальної процедури обшуку з обов’язковою участю представника органів адвокатського самоврядування, запровадження дисциплінарної відповідальності за зловживання правом на адвокатську таємницю, розширення гарантій доступу адвокатів до клієнтів у період воєнного стану, а також законодавче надання адвокатам права на використання засобів самозахисту. Визначено, що розвиток адвокатури має здійснюватися з огляду на положення європейських стандартів, зокрема Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката 2025 року, а також у контексті цифровізації правничої діяльності. Узагальнено, що адміністративно-правовий статус адвокатури знаходиться в стані динамічного розвитку, поєднуючи позитивні зрушення та низку проблемних аспектів. Подальше вдосконалення цього інституту повинно ґрунтуватися на балансі між незалежністю адвокатури, ефективністю захисту прав громадян і забезпеченням інтересів правосуддя.

Ключові слова: адвокат; адміністративно-правовий статус; адвокатська таємниця; гарантії незалежності; воєнний стан; правнича допомога; обшук.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені ст. 178 КУпАП, під час воєнного стану: теоретичний і практичний аналіз

2026-02-22T00:13:25+00:00

Анотація. У статті всебічно проаналізовано з теоретичного і практичного погляду адміністративну відповідальність за правопорушення, передбачені ст. 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з огляду на особливості правового режиму воєнного стану, запровадженого у зв’язку зі збройною агресією російської федерації. Акцентовано, що поява особи в стані алкогольного сп’яніння в публічних місцях або розпивання алкогольних напоїв у заборонених місцях у воєнний час становить підвищену суспільну небезпеку, оскільки може зумовлювати порушення комендантських обмежень, ускладнювати реагування на сигнали повітряної тривоги та створювати додаткові ризики для громадської безпеки. Проаналізовано динаміку правопорушень у 2022–2024 роках, яка свідчить про суттєве збільшення їх кількості, передусім у регіонах, наближених до зон ведення бойових дій. Висвітлено особливості діяльності Національної поліції України щодо виявлення, фіксації та документування таких правопорушень, зокрема проблеми формального підходу до складання протоколів, недостатності відеофіксації та складнощів у підтвердженні повторності діянь. Увагу зосереджено на аналізі актуальної судової практики Єдиного державного реєстру судових рішень, яка демонструє тенденцію до суворішого оцінювання поведінки осіб у стані сп’яніння під час воєнного стану та посилення вимог до доказової бази. На основі порівняння із законодавством Польщі, Литви та Німеччини запропоновано напрями вдосконалення українського законодавства та практики правозастосування, як-от: уточнення переліку заборонених місць, підвищення санкцій, запровадження обов’язкової відеофіксації та розширення превентивних повноважень поліції. Сформульовано висновок про нагальну потребу комплексного оновлення підходів держави до протидії алкогольним правопорушенням під час воєнного стану.

Ключові слова: адміністративна відповідальність; громадський порядок; алкогольне сп’яніння; воєнний стан; Національна поліція; правопорушення.

Становлення права громадян України на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, і його кримінально-правового захисту

2026-02-22T00:13:11+00:00

Анотація. Досліджено історичні етапи становлення і розвитку права громадян України на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, у контексті формування системи кримінально-правового захисту. Обґрунтовано актуальність вивчення генези цього права як фундаментальної передумови для розуміння сучасного стану правового регулювання підприємництва й напрямів його вдосконалення. Використано комплекс загальнонаукових (історичний, системний, логічний) і спеціально-юридичних методів – порівняльно-правовий, формально-догматичний, правового моделювання. Проаналізовано ключові періоди еволюції права на підприємництво від повної заборони приватної економічної діяльності в радянський період до його конституційного закріплення в ст. 42 Конституції України. Продемонстровано, що ухвалення базових актів ринкової доби – Закону України «Про власність», Господарського та Цивільного кодексів України – сформувало правові засади реалізації економічних свобод громадян. Висвітлено становлення кримінально-правового механізму охорони підприємницьких прав, зокрема проаналізовано норми розділу VII Кримінального кодексу України, спрямованих на протидію незаконному підприємництву, фіктивним операціям, перешкоджанню господарській діяльності та корупційним проявам. Окреслено сучасні тенденції реформування правового забезпечення підприємництва: дерегуляцію, цифровізацію, розвиток електронних сервісів, гармонізацію законодавства з правом ЄС. Зосереджено увагу на проблемах правозастосування: корупція, нестабільність законодавства, недосконалість судової системи, тінізація економіки. Аргументовано, що подальше вдосконалення кримінально-правового захисту підприємницької діяльності має ґрунтуватися на імплементації європейських стандартів, підвищенні професійного рівня правоохоронців, розвитку превентивних і цифрових механізмів захисту. Обґрунтовано висновок, що право на підприємницьку діяльність як конституційна гарантія економічної свободи потребує системного оновлення механізмів реалізації та захисту, що є необхідною умовою сталого розвитку економіки та інтеграції України до європейського правового простору.

Ключові слова: підприємницька діяльність; кримінально-правовий захист; конституційні права; економічні свободи; правове регулювання; господарське право.

Характеристика стану досліджень державної політики у сфері внутрішніх справ

2026-02-22T00:12:58+00:00

Анотація. Розвиток суспільства сучасні дослідники пов’язують з успішною реалізацією державної політики в різних її виявах, як на стадії формування (планування), так і на стадії реалізації. Особливу увагу зосереджено на тих сферах державної діяльності, у яких реалізують найважливіші для людини й громадянина права і свободи, зокрема свобода слова, свобода мирних зібрань, вибору місця проживання; право на мирне співіснування; на професію; на соціальний захист; на недоторканність особистості та житла; на освіту; медичне забезпечення тощо. Розглянуто найактуальніші для українського суспільства проблеми, зумовлені воєнним станом через повномасштабну агресію з боку російської федерації. Проте ці питання характеризуються не лише обговоренням, а й активними діями з боку Збройних сил України, фахівців різних галузей, а також представників державної влади, місцевого самоврядування і громадськості. Спостерігаємо динамічні тенденції розвитку військового, правоохоронного законодавства, зміну акцентів у системі соціальних цінностей, об’єднання зусиль навколо ідей національної ідентичності, збереження державного й суспільного устрою, захисту національного суверенітету. Виокремлено зовнішні й внутрішні функції держави, що потребують додаткової уваги в сучасний період державотворення. Чітко прослідковується важливість додаткового аналізу внутрішньої політики держави в економіці, військово-промисловому комплексі, екології, сільському господарстві тощо. Поряд з такими стратегічними напрямами державної політики, як транспорт, медицина, освіта, землеустрій, підприємництво, дедалі більше актуалізується напрям у сфері внутрішніх справ, що пов’язаний з правовою охороною та реалізацією основоположних прав і свобод людини й громадянина. Удосконалення державної діяльності у сфері внутрішніх справ, зміцнення гарантій та механізмів її здійснення в сучасних умовах сприятиме розвитку інститутів громадянського суспільства, економічному добробуту, забезпеченню комфортного проживання для всіх верств населення в Україні.

Ключові слова: державна політика; правові засади; верховенство права; забезпечення прав людини; функції держави; механізм правового регулювання; сфери життєдіяльності суспільства; політика; сфера внутрішніх справ.

Способи приховування шахрайств, що вчиняють учасники організованих злочинних об’єднань в Україні

2026-02-22T00:12:45+00:00

Анотація. Статтю присвячено комплексному аналізу способів приховування шахрайств, що вчиняють учасники організованих злочинних об’єднань в Україні. Актуальність дослідження зумовлена підвищенням складності таких злочинів, високим рівнем їх конспіративності, активним використанням легальних інструментів для маскування незаконного походження майна, а також поширеністю корупційних зв’язків, які унеможливлюють ефективне реагування правоохоронної системи. Метою роботи є комплексне дослідження способів приховування шахрайств, що вчиняють учасники організованих злочинних об’єднань в Україні, з огляду на їх кримінально-правову природу, відмінності від конспіративних дій, а також випадки судової практики, з метою формування ефективних підходів до протидії таким деліктам. Методологічну основу дослідження становить поєднання формально-юридичного, порівняльно-правового, системно-структурного, логіко-правового методів і контент-аналізу судової практики. Увагу зосереджено на вивченні судових рішень щодо легалізації майна, одержаного шахрайським шляхом, використанні підставних осіб, фіктивних документів, оформленні правочинів, а також залученні корумпованих посадових осіб. Виокремлено основні способи приховування шахрайств, учинених у складі організованих груп і злочинних організацій, зокрема шляхом застосування погроз, насильства або вбивства свідків і потерпілих; залучення сторонніх осіб до легалізації шахрайських активів; формування фіктивних правових підстав набуття майна; підроблення офіційних документів для маскування особи або обставин вчинення шахрайства; оформлення прав власності на підставних осіб із подальшим розпорядженням через довіреності; інсценування правочинів між підконтрольними особами з метою легалізації активів; імітація легальної діяльності (часткове її здійснення); залучення корумпованих службових осіб.

Ключові слова: шахрайство; приховування злочину; організовані злочинні об’єднання; легалізація майна; підроблення документів; конспірація.

Аналіз практики засудження за вчинення крадіжок в Україні протягом 2003–2024 років

2026-02-22T00:12:32+00:00

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена тим, що крадіжка є найпоширенішим видом злочинів проти власності в Україні, а питання справедливості й ефективності покарання за її вчинення набувають особливого значення в умовах постійних законодавчих змін і соціально-економічних викликів. Метою статті є комплексний аналіз практики засудження за крадіжку за ст. 185 Кримінального кодексу України протягом 2003–2024 років з огляду на динаміку засуджень, трансформації структури покарань і вплив законодавчих новацій. Методологічну основу дослідження становить поєднання статистичного аналізу даних державної судової звітності (форма № 6), порівняльно-правового методу для вивчення еволюції кримінального й адміністративного законодавства, а також динамічного, структурного та системного підходів, що надало можливість простежити закономірності розвитку судової практики у зв’язку із соціально-економічними умовами й реформами. Результати дослідження засвідчили, що кількість засуджених і структура покарань за крадіжку безпосередньо залежали від змін у законодавстві. Виокремлено три підперіоди розвитку: 2003–2008 роки – поступове зменшення кількості засуджень у зв’язку зі збільшенням неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 2009–2010 роки – стрімке збільшення кількості засуджень після зниження порогової вартості викраденого майна; 2011–2024 роки – тенденція до зменшення кількості засуджень з окремими коливаннями, зумовленими процесуальними реформами й воєнним станом. Визначено, що позбавлення волі залишалося основним видом покарання, частка якого стрімко збільшилася після 2022 року, натомість штрафи й громадські роботи фактично втратили значення. Водночас підвищилася частота застосування звільнення з випробуванням і більш м’яких, ніж передбачено законом, покарань. Наукова новизна статті полягає в комплексному ретроспективному аналізі практики призначення покарань за крадіжку за понад двадцятирічний період, що надало можливість виявити закономірності трансформації кримінально-правової політики. Практична значущість полягає в можливості використання отриманих результатів для вдосконалення законодавства, розроблення єдиних підходів у правозастосуванні й формування збалансованої та справедливої системи покарань.

Ключові слова: засуджені; крадіжки; майно; покарання; позбавлення волі; штраф.

Комунікаційна складова тактики допиту дитини

2026-02-22T00:12:20+00:00

Анотація. Статтю присвячено комплексному дослідженню комунікаційної складової тактики допиту неповнолітніх осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні як потерпілі. Акцентовано, що дитина є особливо вразливим учасником кримінального процесу, а тому будь-яка слідча дія, зокрема допит, потребує створення безпечного психологічного середовища та застосування адаптованих комунікативних методик. Зауважено, що актуальність теми зумовлена необхідністю впровадження в Україні стандартів дитячо-дружнього правосуддя та забезпечення психологічної безпеки й недопущення вторинної травматизації неповнолітніх. Зазначено, що ефективність допиту дитини безпосередньо зумовлена якістю комунікації між слідчим і неповнолітнім, що своєю чергою потребує володіння спеціальними тактичними прийомами, глибокими психологічними знаннями, умінням встановлювати контакт й адаптувати мовні конструкції відповідно до вікових та емоційних особливостей дитини. Висвітлено сучасні підходи до організації допиту неповнолітніх у європейській та світовій практиці, зокрема застосування спеціальних кімнат для опитування, участь дитячих психологів, використання нейтральних або ігрових методик комунікації. Доведено, що національна практика, попри наявні позитивні зрушення, досі характеризується недостатньою системністю та відсутністю єдиного комплексного підходу до визначення ролі комунікації в тактиці допиту неповнолітніх. Наукова новизна полягає у спробі комплексно дослідити структуру комунікативного процесу під час допиту дитини з огляду на особливості різних видів кримінальних правопорушень, таких як домашнє насильство, булінг, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності. Практичне значення дослідження полягає у формулюванні пропозицій з удосконалення алгоритмів діяльності слідчого, визначенні оптимальних методів вербальної та невербальної взаємодії з неповнолітнім, а також рекомендацій щодо формування довготривалої комунікативної стратегії в межах досудового розслідування. Зазначено, що формування відповідної комунікаційної культури є необхідною умовою підвищення результативності слідчих (розшукових) дій та дотримання прав дітей у кримінальному процесі.

Адміністративна відповідальність за лобіювання в Україні: порівняльно-правовий аналіз

2026-02-22T00:12:06+00:00

Анотація. У статті комплексно досліджено адміністративно-правові засади лобіювання в Україні з акцентом на його значенні як інструменту легітимного впливу суб’єктів бізнесу та громадянського суспільства на процеси нормотворення і формування державної політики. Обґрунтовано, що лобіювання є невіддільним атрибутом демократичної правової держави, оскільки сприяє прозорості, підзвітності та передбачуваності публічних рішень. Здійснено детальний аналіз положень Закону України «Про лобіювання» 2024 року та нормативно-правових актів, спрямованих на його реалізацію, зокрема Правил етичної поведінки суб’єктів лобіювання, а також статей Кодексу України про адміністративні правопорушення, що встановлюють відповідальність за незаконне здійснення лобіювання. Окремо досліджено правовий статус учасників лобістської діяльності: лобіста як суб’єкта представництва комерційних інтересів, бенефіціара як ініціатора лобістської діяльності та органу державної влади або місцевого самоврядування як об’єкта лобіювання. Висвітлено їхні права та обов’язки, порядок взаємодії, а також правові обмеження, спрямовані на запобігання конфлікту інтересів, недоброчесного впливу й корупційних ризиків. Визначено роль Реєстру прозорості як ключового інструменту забезпечення публічності, відкритості та контролю за діяльністю лобістів. Проаналізовано систему адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері лобіювання, включно зі здійсненням лобіювання особою, яка не набула статусу суб’єкта лобіювання, або статус якої припинено чи зупинено, а також неподанням або несвоєчасним поданням звітів до Реєстру прозорості. Наголошено, що така система спрямована на забезпечення правової визначеності, прозорості діяльності та недопущення перетворення лобіювання на механізм тіньового впливу на державні інституції. Здійснено порівняльно-правовий огляд міжнародних моделей регулювання лобіювання, зокрема в США, Канаді, Австралії та державах-членах ЄС. Визначено, що українські підходи загалом відповідають світовим демократичним стандартам, проте потребують подальшого вдосконалення в напрямах посилення ефективності державного контролю, розширення механізмів прозорості та підвищення превентивного компонента правового регулювання. Сформовано висновок, що етичне й ефективне регулювання лобіювання в Україні сприятиме зміцненню довіри до публічної влади, розвитку демократії участі та мінімізації корупційних ризиків у процесі ухвалення державних рішень.

Ключові слова: лобіювання; адміністративна відповідальність; корупційні ризики; правове регулювання; публічна політика; міжнародний досвід.

Спрощені судові процедури в цивільному процесі України: понятійно-категоріальний аналіз

2026-02-22T00:11:53+00:00

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підвищення ефективності цивільного судочинства України в умовах судової реформи та євроінтеграційних процесів. Запровадження спрощених судових процедур є важливою складовою трансформації процесуальної системи, спрямованої на забезпечення оперативності, економії процесуальних ресурсів і доступності правосуддя. Однак понятійно-категоріальний апарат цього інституту залишається невизначеним, що ускладнює однакове застосування норм права та знижує рівень правової визначеності. Неузгодженість термінів «спрощене позовне провадження», «спрощена процедура», «мале провадження» потребує теоретичного переосмислення та систематизації. Метою статті є комплексний понятійно-категоріальний аналіз інституту спрощених судових процедур у цивільному процесі України, уточнення його юридичної природи, функціонального призначення та ролі в забезпеченні ефективного правосуддя. Методологічну основу становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні методи: аналіз, синтез, системно-структурний, порівняльно-правовий і формально-догматичний. Використання цих підходів дало змогу дослідити сутність спрощених процедур у контексті процесуальної економії, висвітлити їх функції, а також визначити ознаки, що відрізняють їх від загального позовного провадження. Під час дослідження з’ясовано, що спрощене судове провадження є особливою процесуальною формою, орієнтованою на оперативний розгляд нескладних справ із мінімальними витратами часу та ресурсів, без порушення принципів змагальності, диспозитивності та справедливості. Встановлено, що цей інститут виконує регулятивну, правозахисну та соціальну функції, сприяє процесуальній економії та зниженню навантаження на суди. Обґрунтовано потребу в уніфікації термінології, уточненні категоріального апарату й закріпленні у законодавстві поняття «спрощена судова процедура» як родової категорії. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні системних ознак спрощених судових процедур і формулюванні пропозицій щодо вдосконалення їх термінологічного та нормативного оформлення. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання для вдосконалення судової практики, розроблення освітніх програм із цивільного процесуального права та підвищення ефективності правозастосування.

Ключові слова: спрощене позовне провадження; спрощена судова процедура; цивільний процес; процесуальна економія; правосуддя; доступність суду; правозастосування.

Спеціальні знання під час розслідування фінансових злочинів

2026-02-22T00:11:40+00:00

Анотація. Після початку повномасштабної агресії Російської Федерації суттєво збільшилася кількість фінансових злочинів, змінився їхній контекст: вони набули складніших інтелектуальних і латентних форм, що змушує переосмислити підходи до їх розслідування. З огляду на складність обʼєктів дослідження – різних фінансових схем, бухгалтерської документації, електронних транзакцій, – без залучення спеціалістів (експертів, аудиторів, фінансових аналітиків, представників кіберполіції та інших фахівців) встановлення істини у справі буде малоймовірним. Одним із ключових напрямів забезпечення повного та ефективного досудового розслідування є законне й системне використання спеціальних знань під час розслідування фінансових злочинів в умовах воєнного стану в Україні. Увагу треба звернути на правові й практичні аспекти залучення експертів і фахівців, що мають вузькопрофільні знання у сфері фінансового аналізу, бухгалтерії, податкового обліку, інформаційної безпеки й оброблення великих масивів фінансових даних. В умовах воєнного стану слідчі працюють в умовах не лише законності залучення спеціалістів, а й складнощів доступу до документів, оскільки щоденно є ризики знищення доказів у зоні бойових дій, обмежена кількість компетентних спеціалістів і відсутня уніфікована методика роботи з фінансовими потоками. У статті обґрунтовано необхідність використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, пов’язаних із привласненням, розтратою майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем. Сформульовано теоретичні положення і практичні рекомендації, які можна використовувати під час формування криміналістичних методик розслідування фінансових злочинів. Вони також спрямовані на вдосконалення практичної діяльності дізнавачів і слідчих щодо різноманітних аспектів використання спеціальних знань під час розслідування кримінальних правопорушень цього виду.

Ключові слова: спеціальні знання; спеціаліст; експерт; експертиза; розслідування; фінансові злочини.

Досвід Сполучених Штатів Америки у виявленні й розшуку грошей, цінностей та іншого майна, одержаного внаслідок кримінальних правопорушень

2026-02-22T00:11:27+00:00

Анотація. У статті досліджено особливості функціонування в Сполучених Штатах Америки системи виявлення і розшуку активів, отриманих злочинним шляхом. Висвітлено особливості нормативно-правових актів і сучасних законодавчих ініціатив протидії відмиванню грошей. Схарактеризовано етапи фінансових розслідувань і методи відстеження руху коштів. Детально описано процедури виявлення незаконних активів: від автоматичного моніторингу підозрілих операцій фінансовими установами до аналітичного оброблення даних FinCEN і проведення фінансових розслідувань правоохоронними органами. Висвітлено діяльність правоохоронні органи США, які виявляють і розшукують активи, отримані злочинним шляхом, стисло проаналізовано компетенцію в цій системі. Зосереджено увагу на правових основах та процедурах конфіскації активів. Проаналізовано практику міжнародної співпраці США у сфері повернення активів через механізми MLAT та спеціалізовані програми. Досліджено інноваційні технологічні підходи, включно з використанням штучного інтелекту, аналізом великих даних та спеціалізованих інструментів для підвищення ефективності виявлення незаконних активів, а також блокчейн-аналітику для відстеження криптовалютних операцій. Показано, що американська система характеризується високою ефективністю завдяки інтегрованому підходу, потужній технологічній базі та активній міжнародній співпраці.

Ключові слова: незаконні активи; відмивання грошей; фінансові розслідування; FinCEN; правоохоронні органи; банківська таємниця; підозрілі операції; криптовалюти; блокчейн-аналітика; конфіскація активів; штучний інтелект; міжнародна правова співпраця.

Характеристика об’єкта державної зради

2026-02-22T00:11:13+00:00

Анотація. Здійснено кримінально-правову характеристику об’єкта кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено у ст. 111 Кримінального кодексу України. Визначено, що значне збільшення кількості облікованих кримінальних правопорушень за цією нормою, а також застарілі наукові дослідження, що проводилися переважно до 2022 року, підтверджують актуальність обраної проблематики. Проаналізовано родовий, видовий і безпосередні об’єкти державної зради. Доведено, що зміст родового об’єкта всіх кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки зумовлено назвою розділу І Особливої частини Кримінального кодексу і він передбачає суспільні відносини, пов’язані з охороною основ національної безпеки. Водночас родовим об’єктом державної зради слід визначати такі суспільні відносини, що забезпечують існування народу України та створеної ним суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, а саме національну безпеку України, яка охоплює суверенітет, конституційний лад, територіальну цілісність і недоторканість, обороноздатність, екологічну, економічну й інформаційну безпеку. Результати аналізу наукових праць засвідчили, що класифікація об’єктів кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України на родовий, видовий і безпосередній є недоцільною. Констатовано тотожність понять «суспільні відносини у сфері охорони зовнішньої та внутрішньої безпеки України» та «суспільні відносини у сфері охорони національної безпеки України», що дало змогу дійти висновку про збіг родового й основного безпосереднього об’єктів аналізованого кримінального правопорушення. Виокремлено факультативний додатковий безпосередній об’єкт державної зради, яким може визнаватися неозначене коло суспільних відносин, що безпосередньо залежить від форми вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Ключові слова: національна безпека; безпека держави; основи національної безпеки; державна зрада; об’єкт кримінального правопорушення; кримінальне правопорушення; кримінальна відповідальність.

Особливості систематизації порушень правоохоронними органами прав адвоката під час обшуку його приміщень

2026-02-22T00:11:00+00:00

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена тим, що гарантії адвокатської діяльності в Україні систематично порушують. Найтиповішими й системними є порушення під час проведення обшуків у приміщеннях адвоката. Упродовж останніх років обшуки, проведені в адвокатів, зокрема в житлі, офісних приміщеннях і транспортних засобах, поступово перетворилися на тривожну тенденцію. Порушення прав адвокатів, нехтування законодавчо встановленими гарантіями та зловживання з боку правоохоронних органів стали не поодинокими епізодами, а системною проблемою. Тому є потреба вивчити наявні практичні аспекти й врахувати перспективи врегулювання зазначених відносин, адже адвокатська діяльність є неможливою без належних дієвих гарантій адвокатської незалежності. У статті запропоновано поняття порушень правових гарантій адвокатської діяльності та надано їх класифікацію. Встановлено та окреслено дії щодо порушення незалежності професійної діяльності адвоката, дії з порушення адвокатської таємниці, а також дії з неправомірного втручання в реалізацію професійних функцій адвоката. Розкрито місце самих порушень під час проведення обшуків у приміщеннях адвоката в системі порушень професійних гарантій адвокатів. Проаналізовано порушення, допущені правоохоронними органами щодо прав адвоката, та зроблено висновок, що під час обшуку в його приміщенні можуть відбуватися різні види порушень прав адвоката. Зокрема, одночасно можливі як обмеження незалежності професійної діяльності адвоката, так і порушення адвокатської таємниці. Гарантія ефективної реалізації прав, пов’язаних із професійною діяльністю адвокатів, полягає не лише в їх формальному закріпленні у вигляді декларативних норм, а й у забезпеченні фактичного дотримання цих прав. Це, своєю чергою, передбачає застосування відповідних заходів юридичної відповідальності до осіб, які порушують чинне законодавство. Інститут незалежної адвокатури відіграє важливу позитивну роль для держави, адже сприяє підтриманню балансу сил і формуванню дієвої системи стримувань та противаг, що дає змогу знизити ризик появи різних зловживань.

Ключові слова: адвокат; адвокатська діяльність; обшук; збереження адвокатської таємниці; гарантії; слідчі (розшукові) дії.

Міжнародні стандарти криміналістичного забезпечення розслідування воєнних злочинів

2026-02-22T00:10:47+00:00

Анотація. Статтю присвячено аналізу міжнародних стандартів криміналістичного забезпечення розслідування воєнних злочинів, що є ключовим елементом ефективного функціонування міжнародного кримінального правосуддя, та їх порівнянню з національним правом. В умовах сучасних збройних конфліктів зростає потреба у формуванні уніфікованих правил щодо фіксації, збирання, збереження, передання та використання доказів, які б відповідали вимогам як національного, так і міжнародного судочинства. Робота ґрунтується на міжнародно-правових актах, що регулюють стандарти криміналістичного забезпечення розслідувань: Женевські конвенції 1949 року та Додаткові протоколи до них, Римський статут Міжнародного кримінального суду, Гаазькі конвенції, а також документи, розроблені в межах діяльності Міжнародних кримінальних трибуналів. Особливу увагу приділено ключовим елементам міжнародних стандартів: належній фіксації місця злочину та його наслідків; створенню та збереженню безперервного ланцюга збереження доказів (chain of custody); застосуванню сучасних методів криміналістики, включно із цифровою, біологічною та трасологічною експертизами; а також забезпеченню їхньої автентичності та допустимості для міжнародного та національного правосуддя. На основі практики Міжнародних трибуналів для колишньої Югославії та Руанди, а також діяльності Міжнародного кримінального суду проаналізовано вимоги до процесуальної чистоти доказів, їх стандартизованого оброблення та передання між правоохоронними та судовими органами різних держав. У статті також окреслено проблеми імплементації міжнародних стандартів у національні системи кримінального процесу. Серед них: відсутність уніфікованих протоколів криміналістичних дій у бойових умовах, різні підходи до оцінювання цифрових і супутникових доказів, обмежені можливості міжнародного обміну даними та експертною інформацією. Автор доходить висновку, що розвиток міжнародних стандартів у сфері криміналістичного забезпечення розслідування воєнних злочинів має бути спрямований на уніфікацію процедур збирання та оброблення доказів, гармонізацію національних і міжнародних вимог, розширення використання спільних слідчих груп та міжнародних експертних мереж. Реалізація таких стандартів забезпечує підвищення ефективності розслідувань воєнних злочинів, зміцнення принципу невідворотності покарання та посилення довіри до міжнародної системи захисту прав людини.

Ключові слова: воєнні злочини; міжнародні стандарти; криміналістичне забезпечення; докази; Міжнародний кримінальний суд; міжнародне правосуддя.

Концептуальне розуміння працівника правоохоронного органу як потерпілого у ст. 342 Кримінального кодексу України

2026-02-22T00:10:34+00:00

Анотація. У статті проаналізовано ознаки одного з потерпілих, зазначених у ст. 342 Кримінального кодексу України, – працівника правоохоронних органів. Визначено взаємозалежність між функціонуванням механізму держави, взаємодією держави й інститутів громадянського суспільства, забезпеченням і захистом прав та свобод, законних інтересів фізичних і юридичних осіб та відповідності чинного кримінального законодавства реальним суспільним, політичним, економічним і воєнним викликам. Констатовано, що саме конструкція складу кримінального правопорушення має вагоме значення для застосування норм права. Визначення ефективності чинних кримінально-правових норм, які регулюють кримінально-правовий захист працівників правоохоронних органів, та аналіз їх практичного застосування становлять суттєву проблему. Адже потерпіла особа є тим елементом складу кримінального правопорушення, який разом із предметом посягання характеризує його об’єкт. З огляду на різнопланове виконання правоохоронними органами не властивих у мирний час їм функцій, з’ясування сутності працівника правоохоронного органу як потерпілого у ст. 342 Кримінального кодексу України потребує поглибленого вивчення. Оскільки під час визначення понять «кримінальне правопорушення» та «покарання» відповідні норми є основою для класифікації суспільно небезпечних діянь як протиправних. Метою статті є з’ясування змісту поняття «потерпілий» у ст. 342 чинного Кримінального кодексу України – працівника правоохоронного органу, а також формулювання напрямів удосконалення норм чинного кримінального законодавства. Методи дослідження, які обрано відповідно до зазначеної мети, становлять комплекс загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, сукупність яких сприяла забезпеченню всебічності та обґрунтованості отриманих результатів, а саме: догматичний (формально-юридичний), системний, метод синтезу та узагальнення. Доведено, що вдосконалення законодавства в частині визначення працівника правоохоронного органу як потерпілого у ст. 342 Кримінального кодексу України треба здійснювати шляхом обґрунтованої нормотворчої діяльності, спрямованої на модернізацію кримінального законодавства та для повноцінної кримінально-правової охорони цієї категорії осіб.

Ключові слова: кримінальні правопорушення; органи державної влади; органи місцевого самоврядування; об’єднання громадян; кримінальні правопорушення проти журналістів; потерпілий від кримінального правопорушення; працівник правоохоронного органу; воєнний стан; кримінальне правопорушення.

Віктимологічні заходи запобігання насильницьким злочинам проти статевої свободи та статевої недоторканності дитини

2026-02-22T00:10:21+00:00

Анотація. Статтю присвячено дослідженню віктимологічних заходів запобігання насильницьким злочинам щодо дітей у сучасних умовах, що характеризуються зростанням соціальних, психологічних і безпекових ризиків. Акцентовано, що злочини проти статевої свободи та недоторканності дитини мають високий рівень латентності, що зумовлює потребу комплексної профілактики з огляду на психологічні, поведінкові, соціальні, цифрові й сімейні чинники віктимності. Важливим напрямом визначено формування навичок безпечної поведінки та підвищення рівня обізнаності батьків, педагогів і соціальних працівників щодо ранніх ознак можливого насильства. Окреслено роль превентивної діяльності поліції у взаємодії з освітніми установами та службами у справах дітей. Віктимологічну профілактику розглянуто як багаторівневу систему первинних, вторинних і третинних заходів, що потребує міжвідомчої співпраці. Увагу зосереджено на впливі воєнного стану: переміщенні сімей, руйнуванні соціальних зв’язків, невпорядкованих умовах проживання та зростанні онлайн-активності, що посилюють ризики сексуальної експлуатації, зокрема онлайн-грумінгу та втягнення дітей у порнографічний контент. Обґрунтовано необхідність адаптації профілактичних програм до цих загроз. Акцентовано на значенні реабілітації та індивідуального супроводу дітей, які пережили сексуальне насильство, із залученням психологів, соціальних працівників, ювенальної поліції. Сформульовано висновок, що поєднання просвітницьких, превентивних і підтримувальних заходів знижує ризики віктимізації та сприяє формуванню безпечного дитячого середовища.

Ключові слова: віктимологія; профілактика; насильство; діти; сексуальність; безпека; експлуатація; війна; онлайн; ризики; превенція; реабілітація.

Об’єктивні ознаки колабораційної діяльності

2026-02-22T00:10:07+00:00

Анотація. Визначено об’єктивні ознаки колабораційної діяльності. Констатовано, що найбільш дискусійною в контексті формулювання елементів складу кримінального правопорушення є проблематика визначення об’єкта кримінально протиправних діянь, що обумовлено відсутністю законодавчої дефініції об’єкта кримінального правопорушення в нормах чинного Кримінального кодексу України, що сприяє поширенню доктринальних теорій об’єкта правопорушення в науці кримінального права. З огляду на те що саме об’єкт кримінального правопорушення надає можливість визначити соціально-політичну сутність протиправних діянь, установити суспільно небезпечні наслідки, правильно кваліфікувати й розмежувати одне діяння від іншого, окреслена проблема є недопустимою і потребує належного наукового й законодавчого вирішення. Метою роботи визначено комплексний аналіз сутності та змісту об’єктивних ознак колабораційної діяльності й формулювання напрямів удосконалення норм чинного Кримінального кодексу України в контексті цієї проблематики. Для досягнення мети було використано комплекс загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, що забезпечило всебічність та обґрунтованість отриманих результатів. Зокрема, формально-юридичний метод застосовано для аналізу законодавчої конструкції ст. 111 Кримінального кодексу України «Колабораційна діяльність» і визначення об’єктивних ознак цього кримінального правопорушення. За допомогою системного методу схарактеризовано місце колабораційної діяльності в Особливій частині Кримінального кодексу України. Метод порівняння дав змогу зіставити чинні норми Кримінального кодексу України з положеннями судової практики й досягненнями науки кримінального права щодо виявлення можливих відмінностей у тлумаченні й застосуванні об’єктивних ознак колабораційної діяльності. З’ясовано сутність родового й безпосередніх об’єктів колабораційної діяльності. Акцентовано на безпідставності виокремлення видового об’єкта такого правопорушення з огляду на те, що колабораційна діяльність створює загрозу чи завдає шкоди як внутрішній, так і зовнішній безпеці держави. Схарактеризовано об’єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-1 Кримінального кодексу України, яка охоплює декілька суспільно небезпечних діянь; наслідки, що настали після їх вчинення; причинний зв’язок між діянням і наслідками; обстановку й місце вчинення кримінального правопорушення.

Ключові слова: основи національної безпеки; безпека держави; колабораційна діяльність; об’єкт кримінального правопорушення; об’єктивна сторона кримінального правопорушення.

Генеза протидії корисливим злочинам, вчинюваним військовими службовими особами в періоди дії правового режиму воєнного стану

2026-02-22T00:09:54+00:00

Анотація. Розвиток протидії корисливим військовим злочинам відбувається поетапно. На кожному з етапів простежується взаємозалежність між рівнем загрози державі, наявністю та інтенсивністю бойових дій і ступенем регулювання діяльності відповідних державних інституцій. Виокремлюють поняття військового злочину; формують категорію корисливого військового злочину, вчинюваного військовою службовою особою, предметом якого були кошти, призначені на військові потреби (тобто ці кошти визначено як окремий, специфічний предмет військового злочину); запроваджують перші окремі військово-кримінальні правові акти з утворенням постійних військ у державі. З появою постійних військ військове майно і зброя, належні державі, передавали військовослужбовцю фактично в «управління». Тож виникає потреба в регламентації поводження із цим майном і встановленні покарань за протиправні дії з ним. Уводять тілесні покарання для військовослужбовців, що вкрали зброю; виокремлюють окремі види злочинів проти військового майна, а також діяння, пов’язані зі зловживанням по службі, злочини начальників проти підлеглих. Здійснюють систематизацію норм військового права, групують кримінальні правопорушення, учинених військовослужбовцями, диференціюють покарання залежно від ступеня провини. Покарання за розкрадання та інші протиправні дії щодо військового майна поширено і на цивільних осіб, які розкрадали або придбавали викрадене казенне майно, а також брали участь у розтраті військовими державних грошей. Розширили коло суб’єктів військових злочинів. Сформовано висновок про загальну тенденцію: що дорожче ставало для держави військове майно, а також ведення війни й підготовка до бойових дій, то ретельніше удосконалювали й регламентували його обіг і контроль. Водночас точніше визначали види відповідальності за заволодіння військовим майном (спорядженням, грошима, продуктами) шляхом зловживання службовим становищем.

Ключові слова: корисливі військові злочини; військові службові особи; генеза протидії; нормативне регулювання.

Надмірна криміналізація порушень авторського та суміжних прав: кримінально-правовий аспект

2026-02-22T00:09:40+00:00

Анотація. Проаналізовано проблеми кримінально-правового захисту авторського права та суміжних прав у контексті пошуку балансу між необхідністю охорони інтелектуальної власності й ризиками надмірної криміналізації суспільних відносин. Окреслено сучасний стан законодавства України, порівняно його з європейськими й міжнародними підходами, виокремлено основні проблеми, що виникають у практиці кваліфікації правопорушень, зауважено на тенденції посилення кримінальної відповідальності. Обґрунтовано, що надмірне використання кримінально-правових засобів без належного урахування принципу пропорційності може призвести до обмеження прав і свобод особи, що своєю чергою суперечить засадам демократичного суспільства та міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини. Запропоновано авторське бачення шляхів удосконалення кримінально-правових механізмів із метою забезпечення балансу між охороною авторських прав і дотриманням основоположних свобод. Метою дослідження є виявлення проблем правозастосування у сфері кримінально-правового захисту авторського права, аналіз чинної редакції ст. 176 Кримінального кодексу України, а також визначення напрямів удосконалення кримінально-правових механізмів з огляду на принцип пропорційності та європейські стандарти. Методологічну основу становлять загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція) та спеціально-правові (системний, формально-юридичний, порівняльно-правовий) методи, що дали змогу комплексно дослідити проблематику. У результаті виявлено прогалини чинного законодавства, які ускладнюють ефективне притягнення до відповідальності за цифрові правопорушення, здійснено порівняльний аналіз із зарубіжними підходами, визначено позитивні новели й суперечливі аспекти запропонованої кодифікації. Окрім цього, акцентовано на судовій практиці, що демонструє ризики надмірного застосування кримінальних санкцій там, де могли б діяти цивільно-правові або адміністративні механізми. Наукова новизна полягає у всебічному оцінюванні проблеми надмірної криміналізації у сфері авторського права й формулюванні критеріїв розмежування різних форм юридичної відповідальності. Практична значущість полягає в обґрунтуванні конкретних пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства, які може бути використано в нормотворчій діяльності, правозастосовній практиці й освітньому процесі у сфері права інтелектуальної власності.

Ключові слова: Кримінальний кодекс України, інтелектуальна власність, суміжні права, авторське право, кримінально-правова охорона, криміналізація, міжнародні стандарти.

Зловживання владою або службовим становищем: сучасна доктрина та практика Верховного Суду

2026-02-22T00:09:26+00:00

Анотація. У статті здійснено комплексний аналіз кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем у контексті сучасної кримінально-правової доктрини та практики Верховного Суду. Увагу зосереджено на дослідженні суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 Кримінального кодексу України, яка охоплює прямий умисел, спеціальну мету – одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе або інших фізичних чи юридичних осіб, а також мотиви, що визначають спрямованість протиправної поведінки службової особи. Проаналізовано чинну редакцію ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України, відповідно до якої кримінальна відповідальність пов’язана з умисним використанням влади чи службового становища всупереч інтересам служби за умови настання істотної шкоди охоронюваним законом правам й інтересам. Акцентовано на еволюції підходів законодавця до визначення мети одержання неправомірної вигоди як конструктивної ознаки складу кримінального правопорушення. Досліджено актуальну судову практику Верховного Суду та Касаційного кримінального суду (справи № 359/2636/19, № 278/1664/20, № 757/11969/18-к), яка свідчить про наявність різних підходів до тлумачення ролі мотиву, мети й усвідомленості дій службової особи в структурі суб’єктивної сторони кримінального правопорушення. Розглянуто особливості правової дискусії щодо співвідношення мети одержання неправомірної вигоди й факту усвідомленого зловживання владою під час кваліфікації діянь за ст. 364 КК України. Здійснено порівняльно-правовий аналіз національних і міжнародних антикорупційних стандартів, зокрема положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції та ст. 2 Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією, що надає можливість обґрунтувати ключову роль протиправного використання службових повноважень для одержання неправомірної вигоди й необхідність дотримання принципів юридичної визначеності та пропорційності кримінальної відповідальності. У висновках зазначено, що комплексне оцінювання суб’єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем із пріоритетом спеціальної мети одержання неправомірної вигоди є необхідною умовою правильної кримінально-правової кваліфікації, ефективної протидії корупційним виявам та узгодження національної правозастосовної практики з міжнародними стандартами.

Ключові слова: зловживання владою; службове становище; суб’єктивна сторона кримінального правопорушення; умисел; неправомірна вигода; мета; мотив.