Типологія громадського контролю за виборами в сучасному конституційно-правовому вимірі
Анотація
Метою статті є дослідження типології громадського контролю за виборами в сучасному конституційно-правовому досвіді. Для її досягнення сформульовано такі завдання: проаналізувати сучасні наукові підходи щодо класифікації громадського контролю за виборами; обґрунтувати власну типологію громадського контролю за виборами в сучасному конституційно-правовому досвіді. Методологія підготовки публікації ґрунтується на використанні низки загальнонаукових і спеціально-наукових методів. До них належать: метод формальної логіки, діалектичний, порівняльно-правовий, системно-функціональний, групування. Наукова новизна статті полягає в дослідженні типології громадського контролю за виборами в сучасному конституційно-правовому досвіді. Висновки. Типологія громадського контролю за виборами в сучасному конституційно-правовому досвіді є складною та багаторівневою класифікацією, що ґрунтується на диференціації громадського контролю за виборами на підставі різних критеріїв з метою точнішого його теоретико-правового визначення. Основною причиною цього є вкрай динамічний та багатоаспектний характер як власне громадського контролю, так і виборів, за якими його проводять. У сучасному конституційно-правовому досвіді запропоновано класифікувати громадський контроль за виборами за такими критеріями: 1) за рівнем здійснення; 2) за ступенем конституційно-правового регулювання; 3) за належністю суб’єктів; 4) за часом здійснення; 5) за типом виборів; 6) за підставами проведення виборів; 7) за конституційно-правовими формами; 8) за обсягом; 9) за справжністю; 10) за ефективністю.
Ключові слова: вибори; типологія; громадський контроль; класифікація; конституційне право.
Завантаження
Посилання
Бекешкіна І., Довгич В. Опитування громадської думки. Фонд «Демократичні ініціативи». Київ, 2012. 49 с.
Declaration of Global Principles for non-partisan election observation and monitoring by citizen organizations and Code of Conduct for non-partisan citizen election observers and monitors (CDL-AD(2012)018-e). Venice Commission. URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2012)018-e.
Федоренко В. Л. Кагляк Я. О. Інститути громадянського суспільства та інститут громадських організацій в Україні. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2009. № 4–5. С. 75–88.
Камінська Н. В. Організаційно-правові засади децентралізації публічної влади. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2010. № 4. С. 9–20.
Каминская Н. В. Влияние глобализационных тенденций на становление региональных правовых систем. Международное право. 2014. № 2. С. 20–33. doi: 10.7256/2306-899.2014.2.10941.
Каминская Н. В. Перспективы становления европейской системы местного и регионального самоуправления. Право и политика. 2015. № 2 (182). С. 227–241. doi: 10.7256/1811-9018.2015.2.885.
Ключковський Ю. Б. Принципи виборчого права: доктринальне розуміння, стан та перспективи законодавчої реалізації в Україні : монографія. Київ : Ваіте, 2018. 908 с.
Козюбра М. Принцип верховенства права і реформа виборчої системи. Вибори та демократія. 2008. № 4.
С. 84–87.
Макушев П. В., Сибіряков С. О. Громадянська та правова культури як соціокультурний фактор у формуванні системи стримувань і противаг в умовах побудови громадянського суспільства. Право і суспільство. 2006. № 3. С. 31–37.
Мохончук Б. С., Чиріна В. Л. Питання реалізації активного виборчого права внутрішньо переміщеними особами в Україні. Форум Права. 2018. № 2. С. 81–89. doi: http://doi.org/10.5281/zenodo.1286091.
Нестерович В. Ф. Субсидійовані форми регулювання лобіювання: зарубіжний досвід та перспективи для України. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2011. № 4.
С. 15–24.
Нестерович В. Ф. Види впливу громадськості на прийняття нормативно-правових актів. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2014. № 1. С. 33–39.
Нестерович В. Ф. Практикум з Конституційного права України. Київ : Ліра-К, 2018. 640 с.
Нестерович В. Ф. Поняття та види джерел виборчого права України. Експерт: Парадигми юридичних наук і державного управління. 2019. № 2. С. 39–58. URL: http://maup.com.ua/assets/files/expert/4/3.pdf. doi: https://doi.org/10.32689/2617-9660-2019-4-2-39-58.
Нестерович В. Ф. Виборча кампанія: cловник сленгових термінів та виразів. Київ : Ліра-К, 2020. 648 с.
Опалько Ю. Вплив громадських організацій на виборчий процес. Вибори та демократія. 2006. № 4. С. 15–19.
Пономарьова Г. П., Матвейчук А. В., Матвейчук А. В. Виборчі системи для проведення місцевих виборів: досвід країн Вишеградської групи. Форум Права. 2018. № 2. С. 115–123. doi: http://doi.org/10.5281/zenodo.1288927.
Сердюк І. А. Методологічний аналіз інтерпретацій поняття «громадянське суспільство». Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2014. № 2. С. 49–54.
Про Державний реєстр виборців : Закон України від 22 лют. 2007 р. № 698-V. Відомості Верховної Ради України. 2007. № 20. Ст. 282.
Про Центральну виборчу комісію : Закон України від 30 черв. 2004 р. № 1932-ІV. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 36. Ст. 448.
Про звернення громадян : Закон України від 2 жовт. 1996 р. № 393/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 47. Ст. 256.
Виборчий кодекс України : Закон України від 19 груд. 2019 р. № 396-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/396-IX.
Переглядів анотації: 123 Завантажень PDF: 257
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.
