Генезис кримінального законодавства України щодо відповідальності за відкрите викрадення чужого майна (грабіж)

Анотація

Основні ознаки сучасного поняття «грабіж» як відкритого викрадення чужого майна було вперше сформульовано ще в радянському законодавстві в Кримінальному кодексі УСРР 1922 року (до 30 січня 1937 року – Українська Соціалістична Радянська Республіка). Існували періоди, коли поняття «грабіж» взагалі розчинилося в таких злочинах, як крадіжка та розбій (укази Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 року «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна», «Про посилення охорони особистої власності громадян»). Водночас законодавець, керуючись об’єктивною необхідністю гуманізації покарання в пострадянських країнах, зменшує санкцію за цей вид злочину й акцентує саме на тих особах, які вперше вчинили його без обтяжуючих обставин, аби вони стали на шлях виправлення та не вчиняли рецидив. Проте практика засвідчила, що грабіж завжди вважали одним із найтяжчих злочинів, як це й визначено в чинному законодавстві України. Нагальна проблема потребує розв’язання також і на науковому рівні. З огляду на вищезазначене, мета статті полягає в історичному роз’ясненні доктринальних норм складу злочину грабежу за різних державних періодів, починаючи від законодавчих джерел Кримінального кодексу Української Соціалістичної Радянської Республіки 1922 року до сьогодення; формулювання кількісних і якісних ознак поняття «грабіж» та його юридичної конструкції в різні проміжки часу. Методологічну основу наукового дослідження становлять сучасні постулати теорії пізнання (Lenska, 2019, p. 14). Використано комплекс взаємопов’язаних загальнонаукових й історико-правових методів, а саме: хронологічний – задля поновлення історичних умов, які сприяли розвиткові кримінального законодавства загалом і конкретного складу злочину (грабіж); порівняльно-правовий аналіз  – компаративістський підхід до радянського та сучасного законодавства, що встановлює відповідальність за грабіж; психолого-правове моделювання – щодо формулювання пропозицій з удосконалення ст. 186 КК України й опрацювання методики розслідування грабежів; структурно-функціональний – здійснення психолого-правової оцінки об’єкта й об’єктивної сторони грабежу,а також аналізу психологічних особливостей суб’єкта й суб’єктивної сторони грабежу. Наукова новизна полягає в тому, що в опрацьованій статті вперше детально аргументовано передумови походження та історичні умови розвитку такого суспільно небезпечного злочину, як грабіж, а також прослідковано шлях його розвитку, починаючи з входження до інших видів складів злочинів і до законодавчого формування кожної юридичної структури грабежу в єдине ціле, що дало підставу виокремити грабіж і структурувати його в самостійну статтю. Отже, наш первинний висновок щодо високого рівня вдосконалення національного законодавства про кримінальну відповідальність за викрадення чужого майна, зокрема відкритим способом, у процесі нашого дослідження підтвердився. Таким чином, накопичений досвід можна успішно використати в процесі вдосконалення національного кримінального законодавства.

Ключові слова: грабіж; викрадення; крадіжка; чуже майно; привласнення; насильство; рецидивіст; розкрадання; державне майно; суспільне майно; заволодіння; особиста власність громадян.