Ознаки суб’єкта провокації підкупу: деякі питання кваліфікації та правозастосування
Анотація
Метою наукової статті є здійснення критичного аналізу ознак суб’єкта провокації підкупу в контексті юридичної оцінки та практичного застосування ст. 370 Кримінального кодексу України. Методологія. У статті комплексно використано такі методи наукового пізнання: історичний, термінологічний, системно-структурний, формально-логічний. Наукова новизна. На підставі комплексного юридичного аналізу змісту ознак суб’єкта складу злочину, передбаченого ст. 370 Кримінального кодексу України, зокрема шляхом вивчення історії нормативного регулювання й аналізу напрацювань у відповідному напрямі правозастосовної практики, автор удосконалив окреслену в юридичній літературі позицію щодо того, що в чинній редакції норми про провокацію підкупу варто відмовитися від ознак спеціального суб’єкта цього злочину (службової особи) на користь включення ознак загального суб’єкта. Висновки. Запропоновано в ч. 1 оновленої конструкції кримінально-правової заборони щодо провокації підкупу передбачити ознаки загального суб’єкта провокації підкупу, а в ч. 2 відповідної статті включити посилання на спеціального суб’єкта – службову особу правоохоронних органів. Із позицій de lege ferenda обґрунтовано, що в тексті ч. 2 ст. 370 КК України ознаку «службова особа правоохоронного органу» варто замінити більш прийнятною – «працівник правоохоронного органу». Також за результатами опрацювання відповідного напряму правозастосовної практики висловлено пропозицію розробити вдосконалені матеріально-процесуальні критерії виявлення ознак недопустимої провокації в діях уповноважених працівників правоохоронних органів.
Ключові слова: провокація підкупу; спеціальний суб’єкт злочину; працівник правоохоронного органу; правозастосовна практика; судова практика.
Завантаження
Посилання
Альошина О. І. Провокація злочину (кримінально-правове дослідження) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08. Харків, 2007. 204 с.
Чернявський С. C., Вознюк А. А. Зарубіжний досвід правової протидії незаконному збагаченню. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2019. № 1 (17). С. 79–89. doi: https://doi.org/10.33270/04191701.79.
Провокація вчинення злочину: практика ЄСПЛ та національних судів : наук.-практ. посіб. / [О. З. Гладун, В. П. Плотнікова, К. К. Арушанян та ін.]. Київ : Нац. акад. прокуратури України, 2019. 101 с.
Грудзур О. М. Кримінально-правова характеристика провокації хабара : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08. Київ, 2011. 229 с.
Гуйван П. Д. До питання про кваліфікацію провокації підкупу: європейський досвід. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. 2019. Т. 30. № 1. С. 87–92. (Серія «Юридичні науки»).
Картавцев В. С., Томчук І. О., Притула С. А. Кримінально-правовий аналіз провокації підкупу за законодавством України та зарубіжних країн. Право і суспільство. 2020. № 4. С. 227–235. doi: https://doi.org/10.32842/2078-3736/2020.4.33.
Настільна книга детектива, прокурора, судді: коментар антикорупційного законодавства / за ред. М. І. Хавронюка. Київ : Дакор, 2016. 496 с.
Кваша О. О. Співучасть у злочині: структура та відповідальність : монографія. Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2013. 560 с.
Шепотько М. А. Щодо встановлення сутності провокації підкупу. Право і суспільство. 2021. № 1. С. 204–210. doi: https://doi.org/10.32842/2078-3736/2021.1.32.
Sviderskyi O., Lubentsov A. The Impact of Corruption on the Development of Legal and Economic Systems of State. Baltic Journal of Economic Studies. 2020. № 1 (6). С. 125–129. doi: https://doi.org/10.30525/2256-0742/2020-6-1-125-129.
Ус О. В. Кримінальна відповідальність за підбурювання до злочину : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. Харків, 2005. 227 с.
Ус О. В. Провокація підкупу: аналіз складу злочину й питання кваліфікації. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2015. № 16. Т. 2. С. 66–70. (Серія «Юриспруденція»).
Веретянніков В. О. Правозастосовне тлумачення провокації кримінального правопорушення в практиці Європейського суду з прав людини (в контексті ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2020. Вип. 4 (92). С. 93–104. doi: 10.33766/2524-0323.92.93-104.
Вознюк А. А. Психологічні теорії пояснення корупції. Юридична психологія. № 2 (25). 2019. С. 7–15. doi: https://doi.org/10.33270/03192502.7.
Вознюк А. А. Корупційні кримінальні правопорушення: концептуальні проблеми реформування кримінального законодавства України. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2020. № 2 (20). С. 21–32. doi: https://doi.org/10.33270/04202002.21.
Вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 28 верес. 2018 р. Справа № 576/1837/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/76792196.
Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 1 квіт. 2021 р. Cправа № 711/8004/13-к. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95949637.
Вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серп. 2017 р. Справа № 712/1824/16-к. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/68383908.
Судова практика в справах про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг : окремі тенденції, проблеми та перспективи вдосконалення / наук. ред. К. П. Задоя. Київ : Аграр Медіа Груп, 2014. 135 с.
Переглядів анотації: 245 Завантажень PDF: 94
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.
