Характеристика правового інституту та правовідносин конфіденційного співробітництва

Анотація

Конфіденційне співробітництво є окремим міжгалузевим правовим інститутом й окремим видом процесуально-правових відносин між уповноваженими працівниками органів державної влади та фізичними особами, які з ними співпрацюють. Відповідно до ст. 19 Конституції України, такі відносини та діяльність цих органів повинні бути врегульовані законами України. Однак інститут конфіденційного співробітництва в законодавстві недостатньо унормований, немає визначення основних понять, а наявні норми права містяться в різних законах і лише фрагментарно регулюють відповідні правовідносини, що ускладнює їх розуміння, дослідження та використання. Метою статті є загальноправовий аналіз інституту конфіденційного співробітництва та відповідних правовідносин; визначення його понять, принципів, суб’єктів, об’єкта й змісту в контексті діяльності Національного антикорупційного бюро України. Методологія. Під час написання статті застосовано загальнонаукові методи: системного аналізу, аналогії та порівняння; загальноправові методи: порівняльно-правовий, формально-юридичний, логіко-юридичний. Проаналізовано стан наукового дослідження та чинне законодавство України, яке регулює відповідні правовідносини, здійснено порівняння його окремих норм. Визначено основні юридичні терміни з досліджуваної тематики. Здійснено системний аналіз правового інституту та правовідносин конфіденційного співробітництва як із суто доктринальної позиції, так і на прикладі діяльності правоохоронного органу. З’ясовано окремі ознаки та характеристики відповідних інституту й відносин. Результати дослідження узагальнено, конкретизовано та викладено у формі тверджень та висновків, тому їх можна використовувати і в інших наукових дослідженнях, вони мають як наукову, так і практичну цінність. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у відкритих джерелах конфіденційне співробітництво вперше системно розглянуто як окремий правовий інститут і вид правовідносин; визначено понятійно-категоріальний апарат, принципи, суб’єкти, об’єкт та зміст, зокрема детально досліджено права, обов’язки, відповідальність і гарантії як уповноважених працівників, так і конфідентів. Уперше досліджено питання функціонування інституту конфіденційного співробітництва в Національному бюро, яке має певні особливості й відмінності, порівняно з іншими правоохоронними органами. Результати дослідження може бути використано також з метою підвищення рівня обізнаності практичних працівників, юридичної спільноти й населення з окресленого питання, а також у нормотворчості. Висновки. Інститут конфіденційного співробітництва має бути детально законодавчо врегульований, оскільки він пов’язаний із правоохоронною діяльністю державних органів і ризиком порушення конституційних прав й інтересів людини. Унормування правового інституту та правовідносин не становить загрозу розкриття форм і методів проведення оперативно-розшукової, розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, водночас надає правової визначеності, а також гарантує дотримання державою принципів законності, верховенства права, дотримання прав і свобод людини. Загалом відповідні правовідносини мають бути врегульовані в межах оперативно-розшукового права та закріплені в одному законодавчому акті – Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність», у якому повинні бути визначені основні поняття, суб’єкти та їхні права, обов’язки, відповідальність і гарантії. Також слід усунути колізії з іншими нормами права, зокрема тими, які регулюють інститут викривачів.

Ключові слова: конфіденційне співробітництво; негласне співробітництво; конфідент; викривач; корупція; Covert Human Intelligence Sources (CHIS); Confidential Informant (CI).