Основні напрями вдосконалення правових і тактичних засад ідентифікації за уявним образом під час проведення впізнання

Анотація

Розроблені вченими-процесуалістами та вченими-криміналістами основоположні ідеї та концептуальні положення становлять підґрунтя для здійснення дослідження процесуальних і криміналістичних засад пред’явлення для впізнання. Хоча дослідження цього питання забезпечило вагомі результати в розвитку правової теорії щодо процесуального та криміналістичного забезпечення проведення пред’явлення для впізнання, однак окремі положення потребують удосконалення. Проблемним є визначення суб’єкта й об’єкта пред’явлення для впізнання як процесуальної форми ідентифікації за уявними образами. Криміналістичне вчення про слідчі (розшукові) дії орієнтує вчених-криміналістів, що розробляють тактичні та психологічні аспекти окремих слідчих (розшукових) дій, на найбільш оптимальні рекомендації з метою задоволення потреб слідчої практики. Досягнення ж найефективнішого результату є можливим не лише шляхом систематизації наукових доробків, а й завдяки застосуванню низки підходів до досліджуваних об’єктів. Першоджерела до проведення пред’явлення для впізнання вчені поділяють на дві групи: правові (процесуальні) та криміналістичні. Важливе значення як першоджерела проведення цієї слідчої (розшукової) дії мають не лише зібрані за кримінальним провадженням фактичні дані, а й відомості, яких немає в розпорядженні слідчого, прокурора, однак що є необхідними для перевірки, встановлення достатності та розширення обсягу доказів і встановлення не відомих на певний момент обставин, що мають значення для провадження. На підставі аналізу матеріалів слідчої практики за різними категоріями слідчих ситуацій встановлено, що необхідність пред’явлення для впізнання постає здебільшого у випадку виявлення трупа з ознаками насильницької смерті, за браку відомостей про особу потерпілого. За таких умов пред’явлення трупа для впізнання здійснюють з метою встановлення особи потерпілого. Першоджерелом для пред’явлення для впізнання як процесуальної форми ідентифікації за уявними образами є певна інформаційна невизначеність щодо будь-якої обставини, яка підлягає з’ясуванню. Під час проведення впізнання за уявними образами за допомогою проведення пред’явлення для впізнання необхідно розмежувати поняття суб’єкта пред’явлення для впізнання як слідчої (розшукової) дії і суб’єкта, який впізнає. Важливе значення має науково обґрунтована класифікація суб’єктів впізнання, що створює основу для успішного й ефективного виконання поставлених пізнавальних і конструктивних завдань. Запропоновано вдосконалити правові й тактичні засади ідентифікації за уявними образами під час проведення впізнання шляхом доповнення ч. 1 ст. 230 Кримінального процесуального кодексу України таким текстом: «Для впізнання можуть бути пред’явлені трупи осіб, тварин та інших біологічних об’єктів, що мають ідентифікуючі ознаки».