Емоційний стан особи: кримінально-правовий та віктимологічний аспекти

Анотація

Комплексно розглянуто питання емоційного стану особи у віктимологічному та кримінально-правовому контекстах. Визначено особливості впливу особи потерпілого на виникнення та юридичну оцінку емоційного стану винного. Проаналізовано норми Кримінального кодексу України, у яких передбачено наявність емоційного стану особи, і запропоновано систему їх уніфікації. Емоції як окрема категорія не є виключно кримінально-правовою чи юридичною: традиційно їх досліджують різні галузі науки, до яких належать психологія, судова психіатрія, юридична психологія тощо. Визначення поняття емоцій у різних науках не є однаковим, унаслідок чого теоретичні положення кримінального права щодо емоційного стану, які використовують у законодавчій, правозастосовній та експертній діяльності, містять низку неоднозначних аспектів, що вимагають подальшого наукового осмислення. Емоції загалом є одним з обовʼязкових елементів будь-якої активної поведінки людини, зокрема злочину. Емоції мають форму переживань, які відображають, передусім, субʼєктивне ставлення до певних явищ обʼєктивної дійсності, що оточують людину. Кримінальне право трактує емоції як особливий вид субʼєктивних психологічних станів (реакцій на внутрішній та (або) зовнішній вплив). У теорії кримінального права емоційний стан – це особливий юридично значущий психологічний стан особи, який, впливаючи на її волю та свідомість, взаємодіє з ознаками складу злочину (насамперед – його субʼєктивною стороною) і в такий спосіб визначає особливості кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, а також впливає на вирішення питань, повʼязаних з індивідуалізацією покарання.