Кібербулінг в Україні – соціально небезпечне явище чи злочин: визначення та протидія
Анотація
Проаналізовано проблему кібербулінгу в Україні, сформульовано відповідні пропозиції та рекомендації, спрямовані на законодавче визначення цього поняття та забезпечення правового захисту особи від виявів цього явища в Україні. Для виконання поставлених завдань використано в комплексі загальнонаукові та спеціально-правові методи. Методологічну основу статті становить діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ у їх суперечностях, розвитку та змінах, що надає можливість об’єктивно оцінити рівень існування в суспільстві кібербулінгу й рівня протидії йому; формально-логічний метод, за допомогою якого виявлено елементи правового механізму (застосування адміністративних, кримінальних норм права), що регулюють протидію кібербулінгу в Україні. Порівняльно-правовий метод використано під час аналізу правового та соціального аспектів цього явища в зарубіжних країнах та в Україні; статистичний – під час аналізу емпіричних даних та у процесі дослідження статистичних відомостей. Розглянуто визначення поняття кібербулінгу, його вияви (форми) та правові заходи протидії на сучасному етапі в Україні, що становить наукову новизну публікації. Висновок. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення поняття кібербулінгу як протиправного діяння, за вчинення (окремих форм) якого доцільно передбачити відповідальність (адміністративну або кримінальну) залежно від ступеня тяжкості діяння.
Завантаження
Переглядів анотації: 233 Завантажень PDF: 1744
Авторське право (c) 2019 Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.