Судовий контроль за здійсненням негласної діяльності: міжнародний досвід
Анотація
Метою статті є аналіз іноземного досвіду реалізації судового контролю за здійсненням негласної діяльності правоохоронних органів. Відповідно до поставленої мети окреслено такі завдання: схарактеризувати суб’єктів судового контролю під час організації негласної діяльності правоохоронних органів іноземних держав; з’ясувати напрями й особливості реалізації судового контролю за проведенням негласних слідчих дій в іноземних країнах; встановити співвідношення суддівського та інших видів санкціонування негласної діяльності в різних країнах; з огляду на міжнародний досвід, виявити проблеми, які виникли під час запровадження функції судового контролю на стадії досудового слідства в Україні. Методологія. Під час дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи. Головним обрано загальний діалектичний метод наукового пізнання, що надав можливість вивчити правові, функціональні, організаційні та процедурні аспекти реалізації судового контролю за здійсненням негласної діяльності правоохоронних органів різних країн. Серед спеціальних методів дослідження було застосовано такі: історико-правовий (для з’ясування окремих аспектів становлення й розвитку інституту судового контролю в кримінальному процесі); метод системного аналізу (для дослідження правових норм, що регламентують порядок здійснення судового контролю за негласною діяльністю в кримінальному провадженні); системно-структурний (для встановлення змісту досліджуваних категорій і правових явищ, формування понятійно-категоріального апарату); порівняльно-правовий (для порівняльного аналізу врегулювання судового контролю за негласною діяльністю правоохоронних органів у законодавстві різних країн). Наукова новизна отриманих результатів полягає в удосконаленні теоретичного розуміння змісту реалізації судового контролю за
проведенням негласної діяльності на стадії досудового розслідування, а також здійсненні системного аналізу сучасних світових моделей такого контролю для оптимізації зазначеного напряму судової діяльності у вітчизняній кримінальній юстиції. Висновки. У більшості країн одним з ефективних засобів вирішення питання дотримання пропорційності між забезпеченням конституційних прав особи та проведенням негласної слідчої діяльності під час досудового розслідування є функціонування дієвого судового контролю, основним завданням якого є виявлення та попередження незаконних рішень чи реалізації незаконно вмотивованих заходів процесуального примусу, що призводять до порушення основних гарантованих Конституцією прав й свобод людини. Суб’єктом реалізації функції судового контролю за здійсненням негласної діяльності, відповідно до законодавства більшості країн, є слідчий суддя. Завдяки впровадженню в кримінальний процес України дослідженого інституту рівень захисту основних прав і свобод людини та громадянина під час здійснення негласної діяльності на стадії досудового розслідування загалом наближається до міжнародних стандартів. Водночас імплементація зазначених положень супроводжується виникненням низки проблемних аспектів. Отже, підвалини функціонування інституту слідчого судді в Україні потребують подальшого реформування шляхом оптимізації та посилення його дієздатності з огляду на позитивний досвід іноземних країн.
Ключові слова: судовий контроль; міжнародний досвід; слідчий суддя; негласні дії; прокурор; дозвіл.
Завантаження
Переглядів анотації: 189 Завантажень PDF: 177
Авторське право (c) 2019 Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.