Історичний розвиток адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів дізнання Національної поліції України
Анотація
Мета дослідження полягає в тому, щоб здійснити ґрунтовне дослідження історичного розвитку адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів дізнання Національної поліції України. Методологія. Методологічний інструментарій обрано з огляду на поставлену мету, характерологічну особливість об’єкта й предмета дослідження. Він ґрунтується на загальному діалектичному методі наукового пізнання конкретних явищ, а також їхніх зв’язків із практичною діяльністю органів дізнання Національної поліції України. Ці методи комплексно використано під час системного опрацювання статистичних матеріалів щодо результатів практичної діяльності підрозділів дізнання Національної поліції України та матеріалів оперативно-розшукових справ і кримінальних проваджень тощо. Історичний метод використано під час ґрунтовного аналізу становлення та розвитку підрозділів дізнання Національної поліції України, специфіки їхньої діяльності й особливостей адміністративно-правового регулювання в різні історичні періоди. Наукова новизна. На підставі вивчення досягнень підрозділів дізнання досліджено джерела, у яких ґрунтовно висвітлено аспекти щодо оперування терміном «дізнання» в правозастосовній практиці, і зміст поняття «дізнання» як однієї з форм досудового розслідування на різних етапах суспільного розвитку. Встановлено, що на законодавчому рівні та в літературних джерелах протягом тривалого часу цей термін зазнавав трансформації відповідно до його функціонального спрямування. Надано характеристику дізнання на ранньому етапі розвитку та здійснено порівняння із сучасною формою досудового розслідування. Встановлено, що дізнанню на всіх етапах його розвитку притаманна така риса, як наявність спрощеного порядку. Доведено, що сучасна модель досудового розслідування досить вдало відтворює позитивний історичний досвід і правову думку, застосовано збалансований підхід до диференціації форм досудового розслідування. У статті констатовано, що дізнання сприймалося як виявлення ознак злочину та проведення первинних заходів щодо розшуку винних осіб, а також дослідження всіх обставин вчинення злочинів, згодом – як окремий вид розслідування. Висновки. Науковці в адміністративно-правовій галузі окреслили історію виникнення, становлення та розвитку підрозділів дізнання Національної поліції України, що мала три основоположних етапи: досудове дізнання ІІ половини XIX – початку XX ст. (1864–1917 рр.); період радянської доби (1917–1991 рр.); досудове дізнання незалежної України (з 1991 року – дотепер). Обґрунтовано, що сучасна модель дізнання досить вдало відтворює позитивний історичний досвід і правову думку. Виокремлено ключові відмінності дізнання сучасної форми досудового розслідування від раннього етапу його виникнення: по-перше, нині дізнання триває від моменту виявлення факту протиправного діяння до моменту закінчення досудового розслідування; по-друге, у ХVІІІ–ХІХ ст. дізнання не мало чітко визначеної процесуальної форми й не обмежувалося конкретними строками, а також майже цілком залежало від внутрішнього переконання особи, яка його проводила; по-третє, у законодавстві дореволюційного періоду дізнання мало право проводити широке коло уповноважених осіб (поліцейські чини, військове та цивільне начальство, духовенство, урядники, сільські старости), а нині дізнання проводять дізнавачі, тобто службові особи підрозділу дізнання органу Національної поліції України, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, у випадках, установлених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК), уповноважені особи іншого підрозділу зазначених органів, які, відповідно до КПК України, здійснюють досудове розслідування кримінальних проступків; по-четверте, тогочасне дізнання проводилося щодо всіх без винятку злочинів. В умовах сьогодення дізнання провадять виключно за кримінальними проступками, тобто нетяжкими злочинами. Однак усі ці відмінності мають спільну рису, притаманну дізнанню на всіх етапах його розвитку, – наявність спрощеного порядку.
Ключові слова: поліція; національна поліція; поліцейське дізнання; взаємодія слідчого; типові слідчі ситуації; закономірності організації та планування розслідування; слідчі версії.
Завантаження
Посилання
Берназ П. В. Становлення та розвиток суб’єктів здійснення досудового слідства. Південноукраїнський правничий часопис. 2015. № 3. С. 154–159. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pupch_2015_3_48.
Бойко О. П. Розвиток законодавства та теоретичних поглядів на взаємодію слідчих із підрозділами карного розшуку на досудовому провадженні. Судова та слідча практика в Україні. 2016. № 1. С. 57–61. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/jipu_2016_2_13.
Борисов В., Зеленецький В. Проблеми боротьби зі злочинністю. Вісник до 10-ти річчя Академії правових наук. 2003. С. 762–779. URL: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/4742/1/Zeleneckiy_106.pdf.
Гриненко А. В. Уголовный процесс : учебник. 3-е изд., перераб. и доп. М. : Юрайт, 2016. 333 с.
Галаган В. І., Яковенко М. О. Становлення і розвиток дізнання як форми досудового розслідування в Україні. Наукові записки НаУКМА. 2020. Т. 6. С. 28–37. (Серія «Юридичні науки»). doi: 10.18523/2617-2607.2020.6.28-37.
Холод Ю. А. Загальна поліція Російської імперії в Україні в 1862–1905 рр. : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Харків, 2002. 209 с.
Когутич І. І. Прокурорський нагляд в Україні : підручник. Київ : Ін Юре, 2011. 591 с.
Крылов И. Ф., Бастрыкин А. И. Розыск, дознание, следствие : учеб. пособие. Л., 1984. С. 181.
Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 9–10. Стор. 474. Ст. 88.
Омельченко Т. В. Дізнання в кримінальному процесі України: становлення і розвиток. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2001. Спецвипуск. С. 185–188. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/VKhnuvs_2001_Spets.vip._47.
Попов А. А. Руководство для чинов Корпуса жандармов при производстве следствий и дознаний. СПб. : Тип. Месника и Римана, 1885. 227 с.
Стрельченко О. Г. Адміністративно-правова характеристика органів державної виконавчої служби України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2020. № 60. С. 131–135. (Серія «Право»). doi: https://doi.org/10.32782/2307-3322/2020.60.28.
Стрельченко О. Г. Адміністративно-правова природа адвокатського запиту: поняття та основні проблеми щодо отримання відповіді на нього. Адвокатура в умовах сучасних змін : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 9 жовт. 2020 р.). Львів, 2020. С. 86–89.
Стрельченко О. Г. Доктринальна характеристика забезпечення діяльності органів державної виконавчої служби Україні. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2020 № 61. С. 40–43. (Серія «Право»). doi: https://doi.org/10.32782/2307-3322.61-2.9.
Стрельченко О. Г., Закрутний О. Д. Природа кримінальних правопорушень. Кримінологічна безпека населених пунктів : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Маріуполь, 31 лип. 2020 р.) / [редкол.: В. М. Бесчастний, М. О. Семенишин, С. С. Вітвіцький та ін.]. Київ : Дакор , 2020. С. 329–332).
Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР. Харьков : Юрид. изд-во Наркомюста УССР, 1925. 124 с.
Волкова К. А. Генезис законодательства о дознании как форме предварительного расследования. Борьба с преступностью: теория и практика : материалы II Междунар. науч.-практ. конф. Могилев, 2014. С. 103–104.
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень : Закон України від 22 листоп. 2018 р. № 2617-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2019. № 17. Стор. 5. Ст. 71.
Переглядів анотації: 175 Завантажень PDF: 125
Авторське право (c) 2021 Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.