Філософсько-правовий аналіз забезпечення права на інформацію в Україні
Анотація
Мета статті – проаналізувати філософсько-правові складові забезпечення в Україні права громадянина на інформацію. Насамперед необхідно дослідити принципи вітчизняного законодавства, яке регулює правові підстави одержання, використання, поширення та зберігання інформації. У період становлення українського інформаційного суспільства філософсько-правове осмислення сутності права особистості на інформацію залишилося поза увагою науковців. Методологія. Застосування наукового інструментарію дослідження права громадянина на інформацію відбувалося на підставі системно-структурного аналізу, оскільки ефективна інформаційно-правова взаємодія влади та суспільства – це парадигма міждисциплінарного спрямування. Крім того, було застосовано ствердно-заперечний метод філософсько-правового аналізу для осмислення принципів здійснення державної інформаційної політики, догматичний метод – для опрацювання законодавства інформаційної сфери України, а також методи індукції, абстрагування та формальної логіки – для узагальнення пропозицій і висновків стосовно вдосконалення вітчизняної нормативно-правової бази, яка регулює інформаційні відносини влади та громади. Наукова новизна полягає в тому, що на підставі історико-правового та порівняльно-правового методів визначено сучасний стан проблем забезпечення права громадянина на інформацію в Україні, який нагально потребує напрацювання наукових рекомендацій щодо напрямів і пріоритетів удосконалення правової регламентації інформаційної діяльності, уточнення значення термінів інформаційно-правових відносин. Основні результати цього дослідження спрямовано на формування оновлених філософсько-правових підходів до забезпечення права на інформацію згідно з інформаційним законодавством країн Європейського Союзу. Висновки. Проаналізувавши найпоширеніші філософсько-правові концепції забезпечення права на інформацію, обґрунтовано необхідність удосконалення законодавства інформаційної сфери України відповідно до практики європейських країн, зокрема: посилення відповідальності посадових осіб органів державної влади за порушення положень процедури отримання запитуваної інформації, строків відповіді, спроби втаємничення публічної інформації тощо, а також надано рекомендації стосовно унеможливлення таких дій з боку органів державної влади, у володінні яких знаходиться необхідна інформація. Водночас з позиції сучасної моделі комунікації влади та громади сформовано філософсько-правові принципи та підстави можливого обмеження права на доступ до інформації, які повинні мати граничну регламентацію в законодавстві України та безпосередньо пов’язані: із загрозою національній безпеці, інформаційною безпекою громадянина, порушенням приватності особи та захистом персональних даних.
Ключові слова: громадянин; інформаційне суспільство; комунікація; право на інформацію; філософія права; європейське законодавство.
Завантаження
Посилання
Андреєв Д. Транзактність соціально-правових комунікацій влади та суспільства. Наукові праці
Національного університету «Одеська юридична академія». 2014. Т. 14. С. 275–283. doi: https://doi.org/10.32837/npnuola.v14i0.336.
Bauman Z. Fifty Key Sociologists: The Contemporary Theorists / J. Scott (Ed.). London : Routledge, 2007. P. 18–24. doi: https://doi.org/10.4324/9780203128909.
Бухтатий О. Інформаційно-комунікаційна парадигма розвитку сучасного суспільства. Публічне управління: теорія та практика. 2012. № 1(9). С. 158–186. URL: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2012-1/doc/4/02.pdf.
Бухтатий О. Система обліку публічної інформації як складова модернізації інформаційної функції сучасної держави. Вісник державної служби. 2012. № 4. С. 52–58.
Дубас О. Інформаційно-комунікаційний простір: культурно-політичні детермінанти. Київ : Генеза, 2011. С. 235–237.
Habermas J. Legitimatіon Problems in the Modern State. Communication and the Evolution of Socіety. London, 1999. Р. 178–183. doi: https://doi.org/10.1093/acrefore/9780190228613.013.585.
Hoecke M., Bertea S. Law as Communication. Edinburgh Law Review, 2005. Р. 346–347. doi: https://doi.org/10.3366/elr.2005.9.2.346.
Гонцяж Я., Гнидюк Н. Свобода інформації та виконавча гілка влади: Правові норми. Інституції. Процедури: порівняльний аналіз. Київ : Міленіум, 2012. 240 с.
Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод : міжнар. док. від 4 листоп. 1950 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/995_004.
Луман Н. Реальность масс-медиа / пер. с нем. А. Ю. Антоновского. М. : Праксис, 2005. 256 с. URL: https://gtmarket.ru/laboratory/basis/3001/3002.
Monk Р. Technological Change in the Information Economy. London : Frances Pinter, 1989. P. 39–63. doi: https://doi.org/10.1080/08109029008629491.
Monrow E. P. Media and sovereignty. The Global Information Revolution and Its Challenge to State Powe. London : The MIT Press, 2002. 317 p. doi: https://doi.org/10.2307/1556680.
Mossberger K., Ctoker G. The Evolution of Urban Regime Theory. The Challenge of Competualizen. Urban Affairs Review. 2001. Vol. 36 (6). P. 810–835. doi: https://doi.org/10.1177/10780870122185109.
Радченко О. Особливості інформаційнокомунікативної взаємодії держави та суспільства в сучасних моделях демократії. Публічне управління: теорія та практика. 2011. № 3 (7). С. 66–74. URL: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2011-3/doc/2/01.pdf.
Слінько Т. Гарантування свободи слова як елемент сучасного конституалізму. Право України. 2018. № 4.
С. 108–125. doi: https://doi.org/10.33498/louu-2018-04-108.
Usov D. Modern philosophy of freedom: contractualistic measurement. Multiversum. Philosophical almanac. 2018.
№ 9–10. Р. 59–70. doi: https://doi.org/10.35423/2078-8142.2016.9-10.05.
Загальна декларація прав людини : міжнар. док. від 10 груд. 1948 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_015.
Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січ. 2011 р. № 2939VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17.
Про внесення змін до Закону України «Про інформацію» : Закон України від 13 січ. 2011 р. № 2938VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2938-17.
Переглядів анотації: 89 Завантажень PDF: 136
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.