Правотворча діяльність міжнародних організацій
Анотація
Мета і завдання статті полягають у здійсненні аналізу положень радянської та пострадянської міжнародно-правової доктрини щодо участі міжнародних організацій в процесі міжнародної правотворчості; дослідження підходів до правотворчості міжнародних організацій, розроблених у західній юридичній науці. Методологія. На підставі порівняльно-правового, системного, гносеологічного, феноменологічного та інших методів висвітлено особливості правосуб’єктності міжнародних організацій, насамперед як учасників міжнародного правотворчого процесу, основні підходи до їх визначення, відмінності у вимірах (пост)радянської та західної юридичної науки. Наукова новизна. Здатність міжнародної міжурядової організації створювати внутрішнє право не завжди розглядалося в радянській і вітчизняній науці як доказ участі організації в процесі міжнародної правотворчості. Водночас у західній доктрині правотворчість міжнародних міжурядових організацій здебільшого трактують у світлі теорії принципала-агента та функціонального підходу. Міжнародні неурядові організації не визнані безпосередніми учасниками міжнародної правотворчості як у західній, так і в (пост)радянській юридичній науці. Висновки. Правосуб’єктність сучасних міжнародних міжурядових організацій демонструє низку проблемних аспектів, які потребують належного вивчення, комплексного дослідження. Іноземні учені-юристи менше акцентують увагу на аспекті діяльності міжнародних міжурядових організацій у межах установчих актів і позитивніше ставляться до виходу за них, а на пострадянському просторі ставлення до перевищення обсягів нормотворчої компетенції більш критичне.
Ключові слова: міжнародні організації; міжурядові організації; неурядові організації; міжнародна правотворчість; право міжнародних організацій.
Завантаження
Посилання
Абашидзе А. Х. Право международных организаций : учебник. М. : Юрайт, 2014. С. 76–99.
Alvarez J. E. International organizations as law-makers. Oxford : OUP, 2006. Р. 120–121.
Bradley C. A., Kelley J.G. The Concept of International Delegation. Law and Contemporary Problems. 2008.
No. 71 (1). Р. 1–36.
Charnovitz S. Nongovernmental Organizations and International Law, 100 Am. J. Int'l L. 348. George Washington University Law School, 2006. Р. 352.
Delegation and agency in international organizations / D. G. Hawkins, D. A. Lake, D. L. Nielson, M. J. Tierney (Eds.). Cambridge : CUP, 2006. Р. 3–38.
Higgins R. The Reformation in International Law, in Law, Society and Economy : book. Oxford, 1997. Р. 211–215.
Hinojosa-Martínez L. The legislative role of the Security Council in its fight against terrorism: legal, political and practical limits. International and Comparative Law Quarterly. 2008. No. 57 (2). Р. 333–359.
Huber J. D., Shipan C. R. Deliberate discretion? The institutional foundations of bureaucratic autonomy. Cambridge : CUP, 2002. P. 27.
Ільницька У. Особливості міжнародно-правової суб’єктності неурядових організацій. Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. 2012. № 24. С. 84–90.
International court of Justice Reports of Judgements, Advisopy opinions and orders from 1962. P. 168. URL: https://www.icj-cij.org/en/decisions/all/1962/1962/desc.
Johnstone I. Law-Making by International Organizations. Interdisciplinary Perspectives on International Law and International Relations: The State of the Art. / J. Dunoff, M. Pollack (Eds.). Cambridge University Press, 2012. P. 266–292.
Камінська Н., Свєшнікова М. Діяльність міжнародних організацій у сфері забезпечення гендерної рівності. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2020. № 1 (19). С. 102–109. doi: https://doi.org/10.33270/04201901.102.
Kaminska N., Shpakovich O., Demidenko V. Trends in the Development of International Legal Personality and Subjects of International Law: Theoretical Analysis. OPCION. Universidad del Zulia. 2018. Vol. 34. Nо. 87-2. P. 507–520. URL: https://www.scopus.com/record/display.uri?eid=2s2.085060494215&origin=resultslist&sort=plff&src=s&st1=Trends+in+the+development+of+international+legal+personality%3a+theoretical+analysis&st2=&sid=ad6638de79b74eed02483babfeecc362&sot=b&sdt=b&sl=97&s=TITLEABSKEY%28Trends+in+the+development+of+international+legal+personality%3a+theoretical+analysis%29&relpos=0&citeCnt=0&searchTerm=.
Муфлиханова Д. Р. Компетенция международной организации на примере Организации исламского сотрудничества. Вестник Волжского университета имени В. Н. Татищева. 2012. № 4. С. 1–4.
Пронюк Н. В. Сучасне міжнародне право : навч. посіб. Київ : КНТ, 2010. 280 с.
Ross S. A. The economic theory of agency: the principal’s problem. American Economic Review. 1973. No. 63(2). P. 134–139.
Сахнюк В. Прояв над національності у функціонуванні інституційної системи Європейського Союзу. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 4. С. 197–199.
Щербань Є., Камінська Н. Деякі питання імплементації Римського статуту про Міжнародний кримінальний суд. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2020. № 2 (115). С. 138–143. doi: https://doi.org/10.33270/01201152.138.
Шпакович О. М. Право міжнародних організацій : курс лекцій. Київ¨: Ін-т міжнар. відносин, 2020. С. 93.
Тарасова Л. Н. Проблемы правомерности в правотворчестве международных организаций. Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. 2013. № 12 (38). С. 181–185.
Törnquist-Chesnier M. NGO and International Law. Journal of Human Rights. 2004. Vol 3. № 2. Р. 254.
Тункин Г. И. Теория международного права. М., 1970. С. 367–372.
United Nations: Vienna Convention on the Law of Treaties Between States and International Organizations or Between International Organizations. International Legal Materials. 1986. No. 25 (3). P. 543–592.
Wessel R. A., Wouters J. The phenomenon of multilevel regulation: interactions between global, EU and national regulatory spheres. Multilevel regulation and the EU. The interplay between global, European and national normative processes / A. Follesdal, R. A. Wessel, J. Wouters (Eds.). Leiden : MNP, 2008. P. 13.
Переглядів анотації: 283 Завантажень PDF: 473
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.
