Негласне опитування як один з інструментів досудового розслідування злочинів
Анотація
Метою дослідження є визначення та розв’язання юридичних проблем застосування негласного опитування осіб у межах досудового розслідування злочинів. Методологія. Для досягнення окресленої мети було використано як емпіричні, так і теоретичні методи дослідження. Емпіричну базу роботи становлять результати інтерв’ювання 312 негласних оперативних працівників Національної поліції України (нинішніх і пенсіонерів), які мають значний досвід застосування негласного опитування під час досудового розслідування злочинів; матеріали 249 кримінальних проваджень (Україна, 2014–2019 роки), де за неофіційними даними застосовано негласне опитування; власний досвід авторів з проведення негласного опитування в межах досудового розслідування злочинів; опитування 4000 осіб (вікової категорії 18–67 років) з різним соціальним статусом для з’ясування їхнього ставлення до використання негласного опитування в межах досудового розслідування злочинів. Теоретичне підґрунтя статті становлять результати наукових досліджень стосовно змісту негласного опитування, можливості застосування окремих методів і засобів кримінальної розвідки та негласного розслідування злочинів, а також результати аналізу законодавства країн пострадянського простору. Наукова новизна. У публікації констатовано, що в низці пострадянських країн без законодавчого закріплення активно й ефективно використовують негласне опитування. Обґрунтовано, що таке опитування необхідно узаконити, оскільки правоохоронці в будь-якому разі будуть використовувати його для одержання потрібної інформації. За інших обставин застосування негласного опитування буде неможливо контролювати, що створить умови для зловживань. Унормування негласного опитування дає змогу кримінальному процесуальному законодавству контролювати зазначену діяльність і мінімізувати соціальну шкоду від нього. Висновки. 1. Негласне опитування – це захід, що проводять працівники поліції (та інших правоохоронних органів) з приховуванням своїх персональних даних і (або) професійної приналежності, який також полягає в одержанні інформації, необхідної для запобігання злочинам, їх виявлення, припинення та розслідування, шляхом спілкування з опитуваними особами (усного або письмового; безпосереднього або опосередкованого; з використанням технічних засобів комунікації або без них). 2. Застосування негласного опитування в досудовому розслідуванні злочинів є можливим і доцільним. Неминуча соціальна шкода від його використання у формі приниження гідності опитуваних (через їх обман) є незначною проти соціальної користі (виконання завдань кримінального провадження; встановлення місцеперебування осіб, оголошених у розшук; забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; запобігання злочинам, що могли б бути вчинені, та їхнім тяжким наслідкам тощо). Спричинення можливої (імовірної) соціальної шкоди від застосування негласного опитування (шкода репутації опитаної особи в разі розголошення факту й змісту опитування, загроза її життю та здоров’ю, шкода репутації організацій, від яких застосовують документи оперативного прикриття) можна мінімізувати й ліквідувати, якщо запровадити чітку процедуру та ефективний контроль за здійсненням негласного опитування. 3. Негласне опитування підлягає законодавчому унормуванню не як окрема негласна слідча дія, а як один із заходів оперативного (розвідувального) супроводження кримінального провадження. Його слід закріпляти в кримінальних процесуальних кодексах за таким зразком: негласне опитування – це опитування, що здійснюють з приховуванням його мети, професійної приналежності та персональних даних особи, яка його проводить. Його здійснюють з метою одержання інформації, необхідної для прийняття процесуальних, організаційних і тактичних рішень у кримінальному провадженні. Дані, отримані за результатами негласного опитування, не можуть бути використані в кримінальному процесуальному доказуванні.
Ключові слова: негласне опитування; поліція; досудове розслідування; злочин; кримінальний процес.
Завантаження
Посилання
Alshenqeeti, H. (2014). Interviewing as a Data Collection Method: A Critical Review. English Linguistics Research, 3(1), 39-45. doi: https://doi.org/10.5430/elr.v3n1p39.
Atkinson, C. (2019). Mind the grass! Exploring the assessment of informant coverage in policing and law enforcement. Journal of Policing, Intelligence and Counter Terrorism, 14, 1-19. doi: 10.1080/18335330.2019.1572913.
Baldwin, J (1993). Police interview techniques: Establishing Truth or Proof? The British Journal of Criminology, 33(3), 325-352. doi: https://doi.org/10.1093/oxfordjournals.bjc.a048329.
Berg. (2009). Qualitative Research Methods for the Social Sciences. Boston: Allyn & Bacon. doi: 10.2307/1317652.
Blaxter, L., Hughes, C. &Tight, M. (2006). How to Research (3rd ed.) New York: McGraw-Hill Education.
Brown, S. D. (2007). The meaning of criminal intelligence. International Journal of Police, Science and management, 9(4), 336-340. doi: https://doi.org/10.1350/ijps.2007.9.4.336.
Carter, D. (2009). Law enforcement intelligence: A guide for state, local, and tribal law enforcement agencies (2nd ed.). East Lansing: Mihigan State University, School of Criminal Justice. doi: 10.1177/0093854809345674.
Carter, D., & Carter, J. (2009). Intelligence-led policing: Conceptual and functional consideration for public policy. Criminal Justice Policy Review, 20(3), 310-325. doi: https://doi.org/10.1177/0887403408327381.
Christopher, N. (2017). Liability to Deception and Manipulation: The Ethics of Undercover Policing. Journal of Applied Philosophy, 34(3), 370-388. doi: https://doi.org/10.1111/japp.12243.
Damjan, Potparič. (2014). The Effectiveness of Criminal Intelligence Management: A Slovenian Case Study. Revija za kriminalistiko in kriminologijo, 4, 347-360.
Den Hengst, M., & Ter Mors, J. (2012). Community of intelligence: The secret behind intelligence-led policing.
In European Intelligence and Security Informatics Conference (pp. 22-29). Odense: University of Southern Denmark. doi: 10.1109/EISIC.2012.15.
Dixon, D. (2010). Questioning Suspects: A Comparative Perspective. Journal of Contemporary Criminal Justice, 6(4), 429. doi: https://doi.org/10.1177/1043986210377107.
Fisher, R.P., & Geiselman, R.E. (2010). The Cognitive Interview method of conducting police interviews: Eliciting extensive information and promoting therapeutic jurisprudence. International Journal of Law and Psychiatry, 33, 321-328. doi: 10.1016/j.ijlp.2010.09.004.
Gubrium, J.F., & Holstein, J.A. (Eds.). (2002). Handbook of Interview Research: Context and Method. Thousand Oaks, CA: Sage. doi: https://doi.org/10.1002/hrdq.1164.
Henry, P., Rajakaruna, N., Crous, C., & Buckley, J. (2019). Key attributes of an effective human source handler: Implications for handler selection and training. The Police Journal. doi: 10.1177/0032258X19862589.
Kassin, S.M. (et al.). (2007). Police Interviewing and Interrogations: A Self-report Survey of Police Practices and Beliefs. Law and Human Behavior, 31(4), 389. doi: 10.1007/s10979-006-9073-5.
Kruisbergen, E.W. (2013). Infiltrating organized crime groups. Theory, regulation and results of a last resort method of investigation, 3, 109-136. doi: 10.1007/978-3-319-55973-5_15.
Kruisbergen, E.W. (2017). When Other Methods Fail. Infiltrating Organized Crime Groups in the Netherlands. doi: 10.1007/978-3-319-55973-5_15.
Kruisbergen, E.W., Jong, D., & Kleemans, E.R. (2011). Undercover Policing: Assumptions and Empirical Evidence.
The British Journal of Criminology, 51(2), 394-412. doi: https://doi.org/10.1093/bjc/azq073.
Loftus, B. (2019). Normalizing covert surveillance: the subterranean world of policing. The British Journal of Sociology. doi: 10.1111/1468-4446.12651.
Loftus, B., & Goold, B. (2012). Covert surveillance and the invisibilities of policing. Criminology & Criminal Justice, 12(3), 275-288. doi: https://doi.org/10.1177/1748895811432014.
Loftus, B., Goold, B., & Mac Giollabhui, S. (2015). From a Visible Spectacle to an Invisible Presence: The Working Culture of Covert Policing. British Journal of Criminology. 56, 076. doi: 10.1093/bjc/azv076.
Maercker, A., & Guski-Leinwand, S. (2018). Psychologists' involvement in repressive "Stasi" secret police activities in former East Germany. International Perspectives in Psychology: Research, Practice, Consultation, 7(2), 107-119. doi: http://dx.doi.org/10.1037/ipp0000085.
Maguire, M., & John, T. (1996). Covert and Deceptive Policing in England and Wales: Issues in Regulation
and Practice. European Journal of Crime, Criminal Law and Criminal Justice, 4, 316-341. doi: https://doi.org/10.1163/157181796X00177.
Miller, I. (1987). Observations on Police Undercover Work. Criminology, 25, 27-46. doi: https://doi.org/10.1111/j.1745-9125.1987.tb00787.x.
Miller, L. (2006). Undercover policing: A psychological and operational guide. Journal of Police and Criminal Psychology, 21(2), 1-24. doi: 10.1007/BF02855681.
Oxburgh, G.E., Grant, T., & Myklebust, T. (2010). The question of question types in police interviews: a review of the literature from a psychological and linguistic perspective. The International Journal of Speech, Language and the Law, 17(1), 45-66. doi: https://doi.org/10.1558/ijsll.v17i1.45.
Ross, J.E. (2008). Undercover Policing and the Shifting Terms of Scholarly Debate: The United States and Europe in Counterpoint (December, 23 2008). Annual Review of Law & Social Science, 4. doi: https://doi.org/10.1146/annurev.lawsocsci.4.110707.172416.
Ross, J.E. (2014). Undercover Policing and the Varieties of Regulatory Approaches in the United States. The American Journal of Comparative Law, 62, 673-683. doi: https://doi.org/10.5131/AJCL.2013.0040.
Schlembach, R. (2018). Undercover policing and the spectre of domestic extremism: the covert surveillance of environmental activism in Britain. Social Movement Studie, 17, 1-16. doi: 10.1080/14742837.2018.14809.
Переглядів анотації: 300 Завантажень PDF: 198
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.
