Штучний інтелект як інструмент правової реформи: потенціал, тенденції та перспективи
Анотація
Метою наукової статті є узагальнення та розвиток теоретичних знань щодо потенціалу, тенденцій і можливих напрямів використання технологій штучного інтелекту як інструменту правової реформи, засобу підвищення ефективності її реалізації. Методологічну основу наукового пошуку становить сукупність принципів наукового пізнання (історизм, науковість, усебічність, плюралізм), методологічних підходів (діяльнісний, системний, компаративний, аксіологічний), загальних методів мислення (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення), філософських (діалектичний, метафізичний, герменевтичний, гносеологічний), загальнонаукових (історичний, синергетичний, функціональний, структурний) і конкретно-наукових (формально-юридичний, порівняльно-правовий) методів, застосування яких забезпечило обґрунтованість і вірогідність результатів дослідження природи штучного інтелекту як новітнього інструментарію технології здійснення правової реформи в сучасних умовах. Наукова новизна публікації полягає в тому, що вперше висвітлено потенціал технологій штучного інтелекту як важливого інструмента правової реформи, новітнього засобу підвищення ефективності її реалізації завдяки можливості штучного інтелекту приймати раціональні правові рішення, максимально адекватні обставинам правового розвитку, фактично в режимі реального часу, зокрема через розширення горизонтів законодавчої діяльності, удосконалення законодавчого процесу й урізноманітнення законодавчої техніки шляхом діджиталізації (цифровізації) правової інформації; удосконалено характеристику сучасного стану, тенденцій та основних векторів упровадження штучного інтелекту в правову сферу та юридичну практичну діяльність; набули подальшого розвитку наукові уявлення про доктринальні й нормативні підходи до розуміння природи штучного інтелекту, а також дискусійні питання та ймовірні загрози й виклики, пов’язані з правовим регулюванням створення, упровадження та використання технологій штучного інтелекту. Висновки наукової статті зводяться до таких положень: поширення технологій штучного інтелекту в сучасному світі набирає дедалі більших обертів. Доволі швидко людина не зможе уявити життя без систем штучного інтелекту, що, найімовірніше, можуть стати наймасштабнішим інноваційним проєктом за всю історію людської цивілізації. Досі не сформовано єдиного підходу до розуміння природи штучного інтелекту в технічній сфері, що зумовлює певну невизначеність у правовій, соціальній і морально-етичній галузях. Існує дискусія між різними групами експертів-юристів з приводу правових аспектів розвитку штучного інтелекту, можливого визнання правосуб’єктності роботів зі штучним інтелектом, необхідності розроблення нових механізмів реалізації юридичної відповідальності та відшкодування шкоди в умовах використання штучного інтелекту. Останніми роками інтенсивно з’являються приклади реалізації систем зі штучним інтелектом у різних сферах і сегментах соціальної активності, що здебільшого позитивно вражають своїми результатами. Використання технологій штучного інтелекту в правовій сфері та юридичній практичній діяльності є важливим чинником розвитку правової системи, забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Потенціал технологій штучного інтелекту може сприяти розв’язанню складних, першочергових правових завдань, здійсненню істотних і прогресивних правових перетворень (нововведень у правовій системі, системі права, системі законодавства тощо). Застосування штучного інтелекту під час правової реформи дає змогу суттєво розширити горизонти законодавчої діяльності, удосконалити законодавчий процес й урізноманітнити законодавчу техніку.
Ключові слова: інформаційні технології; штучний інтелект; технології штучного інтелекту; діджиталізація; правове регулювання; правовий розвиток; реформа; правова реформа; законодавча діяльність.
Завантаження
Посилання
Баранов О. А. Інтернет речей і штучний інтелект: витоки проблеми правового регулювання. ІТ-право: проблеми та перспективи розвитку в Україні : зб. матеріалів ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 17 листоп. 2017 р.). Львів : Львів. політехніка, 2017. С. 18–42.
Баулін Ю., Тацій В. Завдання вітчизняної кримінально-правової науки в умовах реформування кримінального законодавства України. Право України. 2020. № 2. С. 17–31. doi: https://doi.org/10.33498/louu-2020-02-017.
Булгакова О. С., Зосімов В. В., Поздєєв В. О. Методи та системи штучного інтелекту: теорія та практика : навч. посіб. Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС, 2020. 356 с.
Іваницький С. Майбутнє адвокатури. Право України. 2018. № 12. С. 260–273. doi: 10.33498/louu-2018-12-260.
Харарі Ю. Н. 21 урок для 21 століття / пер. з англ. О. Дем’янчука; 2-ге вид., доповн. Київ : Форс Україна, 2019. 416 с.
Кривицький Ю. В. Правова реформа: теоретико-прикладні виміри актуалізації проблеми. Часопис Київського університету права. 2018. № 3. С. 37–41. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2018_3_9.
Марценко Н. Правовий режим штучного інтелекту в цивільному праві. Актуальні проблеми правознавства. 2019. Вип. 4. С. 91–98. doi: 10.35774/app2019.04.091.
Онищук І. І. Правове регулювання технологій штучного інтелекту: теоретико-прикладні та етичні засади. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2020. № 3. С. 50–57. doi: https://doi.org/10.32886/instzak.2020.03.06.
Павленко Ж. О. Логіко-методологічні аспекти інженерії знань у правознавстві : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12. Харків, 2003. 20 c.
Павленко Ж. О. Межі можливого і допустимого в технологічному підході до правового знання. Вісник Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. 2020. Т. 1. № 44. С. 132–146. (Серія «Філософія, філософія права, політологія, соціологія»). doi: https://doi.org/10.21564/2075-7190.44.195917.
Петришин О. В., Гиляка О. С. Права людини в цифрову епоху: виклики, загрози та перспективи. Вісник Національної академії правових наук України. 2021. Т. 28. № 1. С. 15–23. doi: 10.37635/jnalsu.28(1).2021.15-23.
Радутний О. Суб’єктність штучного інтелекту у кримінальному праві. Право України. 2018. № 1. С. 123–136. doi: https://doi.org/10.33498/louu-2018-01-123.
Радутний О. Е. Штучний інтелект, інформаційна безпека та законотворчий процес (кримінально-правовий аспект). Інформація і право. 2018. № 1 (24). С. 149–158. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Infpr_2018_1_18.
Радутний О. Е. Юридична освіта та сфера надання правових послуг в контексті штучного інтелекту. Інформація і право. 2019. № 2(29). С. 40–54. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Infpr_2019_2_7.
Рамазанов С. К., Шевченко А. І., Купцова Є. О. Штучний інтелект і проблеми інтелектуалізації: стратегія розвитку, структура, методологія, принципи і проблеми. Штучний інтелект. 2020. № 4. С. 14–23. doi: https://doi.org/10.15407/jai2020.04.014.
Про схвалення Концепції розвитку штучного інтелекту в Україні : розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 груд. 2020 р. № 1556-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-2020-р#Text.
Селіванов М. Електронний суд: ІТ-технології в судовому процесі як спосіб покращення прогнозованості судових рішень. Право України. 2018. № 1. С. 114–122. doi: https://doi.org/10.33498/louu-2018-01-114.
Стефанчук М. О., Музика-Стефанчук О. А., Стефанчук М. М. Перспективи правового регулювання відносин у сфері використання штучного інтелекту. Вісник Національної академії правових наук України. 2021. Т. 28. № 1. С. 157–168. doi: 10.37635/jnalsu.28(1).2021.157-168.
Стефанчук Р. Інформаційні технології та право: quo vadis? Право України. 2018. № 1. С. 30–50. doi: https://doi.org/10.33498/louu-2018-01-030.
Сидорчук Ю. М. Філософсько-правові проблеми використання штучного інтелекту. Право і суспільство. 2017. № 3. Ч. 2. С. 16–19. URL: http://pravoisuspilstvo.org.ua/archive/2017/3_2017/part_2/6.pdf.
Теґмарк М. Життя 3.0. Доба штучного інтелекту / пер. з англ. З. Корабліна. Київ : Наш формат, 2019. 432 с.
Вебб Е. Велика дев’ятка. Як ІТ-гіганти та їхні розумні машини можуть змінити людство / пер. з англ. І. Возняка. Харків : Vivat, 2020. 352 с.
Великанова М. М. Штучний інтелект: правові проблеми та ризики. Вісник Національної академії правових наук України. 2020. Т. 27. № 4. С. 185–198. doi: 10.37635/jnalsu.27(4).2020.185-198.
Єфремова К. В. Правове регулювання штучного інтелекту в епоху цифрової економіки. Приватне право і підприємництво. 2020. Вип. 20. С. 142–147. doi: https://doi.org/10.32849/2409-9201.2020.20.25.
Завальний А. М. Інновації юридичної освіти: осмислення, виклики, перспективи. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2018. № 4 (109). С. 113–132. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvknuvs_2018_4_11.
Переглядів анотації: 665 Завантажень PDF: 498
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.
