Затримання уповноваженою службовою особою в житлі чи іншому володінні особи: актуальні проблеми теорії та практики

Анотація

Метою статті є аналіз проблемних питань кримінального процесуального порядку затримання в житлі чи іншому володінні особи та формування на цій підставі науково обґрунтованих рекомендацій з удосконалення чинного законодавства та практики його застосування. Методологія. У статті використано комплекс наукових методів, а саме: термінологічний, системно-структурний, формально-логічний, порівняльно-правовий. Теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці українських учених, положення Кримінального процесуального кодексу України, а також практика його застосування. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній висвітлено особливості затримання особи, яка перебуває в житлі чи іншому володінні особи, сформульовано рекомендації щодо застосування відповідних положень Кримінального процесуального кодексу України на практиці, а також визначено напрями вдосконалення кримінального процесуального законодавства з метою підвищення ефективності проведення цієї процесуальної дії. Висновки. За результатами дослідження сформульовано комплекс пропозицій, спрямованих на вдосконалення положень Кримінального процесуального кодексу України, що регламентують порядок затримання в житлі або іншому володінні особи, і практики їх застосування, зокрема: 1) для проникнення до житла чи іншого володіння особи у зв’язку з необхідністю затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, необхідні підстави як для проникнення, так і затримання, оскільки фактично це різні процесуальні дії; 2) у випадку затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді, суду фізичне затримання чи затримання за наказом можуть здійснювати всі працівники поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», а також працівники інших правоохоронних органів, однак процесуально оформляти ці дії шляхом складання протоколу затримання має право лише слідчий, прокурор (з огляду на зазначене положення цього Кодексу, потребують уточнення шляхом чіткого розмежування затримання, яке охоплює весь комплекс заходів від фізичного затримання до складання відповідного протоколу та фізичного затримання); 3) у ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України доцільно передбачити положення про те, що фізичне затримання чи затримання за наказом можуть здійснювати працівники правоохоронних органів за наявності правових підстав, зазначених у ч. 1 ст. 208 Кодексу, а процесуально оформлювати ці дії можуть лише уповноважені службові особи – слідчий, прокурор; 4) на законодавчому рівні необхідно передбачити можливість затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення до внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань; 5) слід розширити невідкладні випадки, передбачені ч. 3 ст. 233 Кримінального процесуального кодексу України, шляхом надання права слідчому, дізнавачу, прокурору до постановлення ухвали слідчого судді ввійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках, пов’язаних із затриманням підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ключові слова: затримання; уповноважена службова особа; житло; інше володіння особи; проникнення до житла або іншого володіння особи; обшук; огляд; слідчий.